Search

Будьмо незалежними, де б ми не жили!


Незалежність – іменник жіночого роду від 1991 року.

Коли тобі 30, життя вбирається у кольори лісу та зеленої трави. Події, що відбувалися тоді, були далеко небуденними, сприймалися на піднесенні, що має властивість знижуватися, чи падати, як атмосферний тиск. Серпень 1991 року минав у передгір’ї Карпат, де ми жили ціле літо, ховаючись з дітьми від міської суєти. Це був час, коли не було інтернету та мобільного зв’язку, а поштарка Оксана вважалася найголовішим вістуном на ціле село. Пригадую, як у суботу від свого свекра я почула, що Україна стала незалежною, а також цю новину підтвердила диктор українського телебачення.

Після недільної відправи, старші газди на лавках під церквою пригадували перших ”визволителів” в 1939 – ому. Ми слухали “як то було за цісара та під Польщею” і пережиті ними дві наступні окупації – московську і німецьку. За їх життя розвалювався Радянський Союз - те, про що мріялося, але не говорилося вголос. У Львові розпочиналися волелюбні марші, театр “Не журись” і товариство "Лева" першими у міській культурі розпалювали ватру українства. Особливо цікаво було у неділю в Шевченківському гаю, де лунали стрілецькі пісні та молоді люди ходили у народних строях. Це були відчайдухи, а всі інші, які згодом говоритимуть про свою активність, спостерігали, обговорювали питання майбутнього референдуму та кандидата у президенти. Ним був В’ячеслав Чорновіл. За нього голосував Львів, моя родина і навіть Марія Іванівна, зросійщена кубанська козачка, з 3 поверху нашої хрущовки.

Я працювала в професійно-технічному училищі. Першого вересня директор, комуніст, родом з Житомирщини, зібрав на ранкову лінійку учнів і викладацький склад під червоно-синім прапором. Найбільше переживали ті "викладачі", яким доведеться виробничу справу та інші предмети читати українською мовою. Це було у Львові! На стид і срам – етика, естетика, політекономія і тд. читалися на общєпонятном. Мені пощастило через терни і зірки отримати кілька годин французької мови, кілька етики.

Запам’яталися купонокарбованці, пусті полиці в магазинах, черги за молоком і сметаною, що займалися в 12 ої години уночі.Найнеобхідніші речі купувалися у перекупок. Продавець гастроному був найшанованішою особою серед знайомих, бо завжди щось діставав!

Двоє малих дітей на руках у двох молодих спеціалістів, ні грошей, ні квартири, ні бажання, ні талану товктися по базарах в Прибалтиці чи в Румунії.

До влади прийшли нові проукраїнські господарі, поруч з якими сиділи перефарбовані лиси, вибудовуючи спільно кар’єрну драбину. Яскравим спогадом залишається можливість для багатьох молодих тоді людей виїхати з країни у пошуках кращого життя. І коли доводилося підписувати обхідні листи,звільнюючись з роботи, нова влада по-новому брала, бо давали, по-іншому не виходило. Забулися їх обличчя, пригадуються примружені очі і а-ля сором’язливо –та шо Ви?

Еміграція – це мачуха, яку поважаєш, що пустила до хати переночувати. Головне знайти себе, повірити в себе, бути собою. Україна назавжди у серці, життя ж вносить свої корективи. З Днем незалежності, українці!

Марія Климчак (із серії нарисів “Це було так давно”)

50 views0 comments