Відкрий для себе Чикаго! Моя екскурсія: Український православний катедральний собор св.Володимира

Дозвольте бути вашим екскурсоводом та запросити вас у маленьку мандрівку вулицями Українського села із зупинками біля найголовніших будинків, куди ви, при нагоді, неодмінно завітаєте з друзями.

Насамперед – коротко про історію Чикаго. «Urbs in Horto» – так величаємо Чикаго від 4 березня 1837 року, що в перекладі з латинської мови означає «місто в саду». Саме тоді офіційно отримує статус міста, яке з висоти пташиного лету нагадує лілію на березі озера Мічиган. Своїй назві місто завдячує індіанському племені потоватомі, які проживали у цій місцевості і називали її « shikaakwa», у перекладі «дика цибуля». Особливого шарму вимові додали французькі поселенці.

Про що розповідає цифрова хронологія?

У 1674 році французький єзуїт Жак Маркетті засновує місіонерський пост на місці сучасного Чикаго. Перші родини поселилися в 1779 році, а у 1823 році вже нараховувалося 250 осіб. У 1840 році Чикаго більш ніж 4 тис. мешканців знаходять свою малу і велику Батьківщину саме тут. Маючи вигідне географічне положення між заходом і сходом США, місто стає головним центром залізничних артерій між Східним і Західним узбережжям із 30-тисячним населенням. У 1871 значна частина міста згоріла під час пожежі. І хто знає, можливо серед тих, хто заново відбудовували місто, були українці.

Хто вони, перші імігранти?

Канадський бібліограф Андрій Григорович свою хронологію українців на американському материку починає з Івана Богдана з Коломиї. Тесля був серед тих, хто 1 жовтня 1608 року на кораблі «Марія-Маргареттa» прибули з Лондона до порту Джеймстаун (штат Вірджинія) освоювати новий світ. Український Конгресовий Комітет у 1976 році з нагоди 100-річчя українського поселення в Америці та 200-річчя США видав марку, на якій зображено будівничого кораблів та організатора першої фабрики скла в м. Джеймстаун, родом з Коломиї. Доказом того, що українці з’явилися в Америці на території колишніх англійських володінь після 1658 року, є прізвища – Микола Оріх, Петро Луг, Антін Самбір, Яків Шийка, Матей Гора. В армії Джорджа Вашингтона також були українці – Іван Мох, Петро Полин, Іван Оттаман. Залишилися напівлегенди про невтомного мандрівника 60-70-х років ХІХ сторіччя, одного з перших емігрантів з Київщини – отця Агапія Гончаренка. Заслуговує уваги життя героя громадянської війни, бригадного командира Івана Турчина на прізвисько «відважний козак», відомого з подвигів в армії Лінкольна.

У 1887 році до Сан-Франциско прибув Микола Судзиловський, народжений у Могилеві, у родині судового урядовця, яка мала маєток у селі Фастів, Мстиславського повіту. У 1892 він же як д-р Руссель переїздить на Гавайські острови, отримує американське громадянство. У 1900, під ім’ям Каука Лукіні, Судзиловський був обраний Президентом Сенату Гавайських островів. Завдяки К. Судзиловському ухвалено закон, який дозволив переселення 365 українських робітників з Каліфорнії на Гаваї. Він був власником кавової плантації, займався також лікарською практикою, став засновником Гавайського медичного товариства та Гавайської партії самоврядування, яка виступала проти приєднання Гаваїв до США. За антиамериканську діяльність Судзиловського позбавлено американського громадянства.

Першим емігрантом із Західної України в США вважають Івана Макогона зі Заліщиків, що в Галичині, який прибув у 1860-х рр. і поселився в Колорадо. Перша хвиля еміграції українців починається у 1870-х роках і закінчується в 1914 році. Більшість з них називали себе русинами – «Ruthenians», походили зі західних земель, що були під Австро-Угорщиною. Згідно зі статистикою Юліяна Бачинського, у його праці «Українська імміграція у Злучених Державах», яка з’явилася в 1914 р., до 1898 р. до США прибуло 108 тис. емігрантів-українців, а за 1899-1909 рр. – понад 280 тис., тобто, з природним приростом у 1910 р. українців, галичан і закарпатців було близько 470 000. Від загальної кількості населення США українці становили 0,5%. Однак церковні джерела налічували на 1914 р. лише греко-католиків близько 500 000. У статті графа Леливи, поданій у Русько-Американському календарі, з 1897 року читаємо: «На величезній просторині Сполучених Держав, від Нью-Йорка до Сан-Франциска, від Ріо-Гранде до джерел Міссурі, живуть до 200 тисяч русинів». Найбільші українські скупчення були тоді в східних штатах, приблизно дві третини жили в Пенсильванії, Нью-Йорку й Нью-Джерсі. У 1914 р. на території цих трьох штатів розміщалося 76% усіх греко-католицьких парафій. У 1910 році о. Понятишин, будучи директором друкарні газети «Свобода», активно працює над тим, щоб емігранти при переписі населення, що проводився на той час в Америці, подавали себе як русини, а не за країною походження чи віросповідання. У 14-му числі «Свободи» (1910 р.) він доказує, що через назву «Ruthenian» американці відрізняють нашу народність від московської. «Цим аргументом ми вже переходимо поза межі українського громадянства», – розмірковує автор. Відомо, що при переписі населення у США в 1920 році радили записуватися українцями, але тільки в 1930 році при допомозі УНС та політичної організації «Об’єднання» урядом США на офіційних листах перепису було внесено до графи народності – українську.

Українці в Чикаго

У часопису «Новий час» (The New Time – безпартійний народний часопис, Чикаго, 1935 р., № 9) знаходимо цікаве повідомлення д-ра Скегара про те, що першим українцем у Чикаго був Антон Байсюра, закарпатець, що приїхав сюди з Гаваїв у 1874 році. Поселився у південній частині міста, у районі вулиць Cагреnter та Fry. Коли у 1891 р. інший краянин Петро Вінярський прибув до Чикаго, то оселився у його будинку. Через кілька років було засновано першу угро-руську церкву, яка була на вулиці 4300 S. Seeley St. Єдиним священиком, який доїжджав зі сусіднього штату Індіана, м. Витинг (Whiting), був о. Іван Паркуда. У червні 1903 року було засновано першу парафію, а через два роки збудовано першу греко-католицьку церкву святої Марії в Чикаго за адресою: 4949 S. Seeley Av. Це пояснюється припливом емігрантів та пов’язується з переїздом з Пенсильванії до Чикаго у 1891 році одного з найсвідоміших українців першої хвилі еміграції Володимира Сіменовича (1859-1932), громадського діяча, родом із Бучача. З його іменем пов’язуємо початки культурно-просвітницького життя української Америки. Прибувши у 1887 до США, був редактором тижневика «Америка» в Шенандоа (ПА), організатором кооперативних крамниць у Пенсильванії, активним діячем Українського Народного Союзу. У 1893 році він закінчив медичний коледж у Чикаго і був першим українським лікарем у США.

Через кілька років його товариш П. Янович закінчить адвокатську школу, а в 1913 році ще троє українців стають лікарями – М. Корба, К. Паздрій, Мирослав Сіменович. Окремої розповіді вимагають історії окремих парафій та українців, які були першими, а ми, більш, ніж через 100 років, наздоганяємо час, позначений феноменом збереження своєї ідентичності на чужині. 1935 р. – у Чикаго та Іллінойсі українська громада мала 113 різних товариств. Політичний портрет складали різні партії: державники, українські комуністи, гетьманці та націоналісти. Згідно зі статистикою, тут проживало приблизно 41 000 українців. 57% не брали участь в організованому громадському житті. Районами компактного проживання обрали Elmwood Park, Hanson Park, Chicago Av., Division St., 51th & St. Paulina, Burnside and Pulman.

Українські церкви, як пам’ятки архітектури, – на карті Чикаго.

Про що я б розповіла тим людям, які вперше завітали на поріг наших святинь?

Насамперед, про тисячоліття християнства на українській землі, плекання традицій найкрасивішого в світі обряду, про князів та працьовитий народ, розсіяний світами, про покликання української церкви бути місіонером у США і не тільки.

А оскільки американцям цікаво оглянути внутрішній інтер’єр – про іконостас і розписи, про митців і засновників парафій, про архітекторів українського довкілля...

Читайте і підписуйтеся на Мою українську Америку! Обіцяю вам найцікавіші розповіді про тих, хто були тут перед нами!

Зупинка № 1 -

St. Volodymyr Ukrainian Orthodox Cathedral, 2250 W. Cortez St. Chicago

Український православний катедральний собор св. князя Володимира.

Чи вам відомо, що у Чикаго було засновано першу українську православну громаду, яка випередила на 5 років формацію Української Автокефальної Церкви в Україні. Це сталося в 1915 році, тоді, «коли в самій Україні і думки про це не могло бути», – йдеться в архипастирському благословенні митрополита УПЦ в США Іоана з нагоди святкувань 30-річного ювілею в 1946 р. Невелика група патріотів, які називали себе козаками «з вулиці Ірі», купили на цій же вулиці маленьку церкву. Це був важкий початок церкви св. Трійці, яка на початках нараховувала до півсотні вірян. Свято-Троїцька парафія була заснована як «українська народна церква». Михайло Єнджийовський, один із засновників, писав: «Нелегкі то були часи, довелось змагатися з великими труднощами...» Перша нарада була скликана у будинку на розі вул. Деймен і Чикаго. «Прийшли майже самі галичани з Радехівського повіту (Західна Україна) і вибрали управу. Новообрана управа підшукала місце за адресою: 1944 W Erie St. Першим, хто прийшов із щедрою допомогою, був Семен Доманчук, який вніс $300. Першим парохом був о. Григорій Хомницький».

Досліджуючи історію нашої громади, історик Мирослав Семчишин зазначив: «...піонерами українського православ’я в США були робітники із Західної України, передусім, з Галичини і Лемківщини, і всі вони тоді були членами єдиної Української (руської) греко-католицької церкви св. Миколая в Чикаго».

Через конфлікт з церковною адміністрацією та незадоволення роботою тодішнього пароха М. Струтинського визріла духовна революція. Група людей своїм виходом із церкви заклала символічний камінь у будову незалежної церкви. При церкві св. Тройці в 1916 році було засновано щадничо-позичкову касу «Україна», депозити якої в 1921 р. становили $62.500. Унаслідок великої американської депресії її було закрито в 1934 р.

Великим святом став приїзд до Чикаго хорової капели під керівництвом Олександра Кошиця, яка у маленькій церкві відспівала святу літургію. Це був 1922 рік. Саме в цей час у Чикаго перебував інший достойник греко-католицької церкви – митрополит Андрей Шептицький. У готелі «Амбасадор» готувався великий бенкет. Організатори не вважали за потрібне запрошувати колишніх уніатів. Дізнавшись про це, митрополит Шептицький відповів: «Це ж не церковна відправа, а громадське прийняття!»

Від імені православної громади вітав гостей о. Іван Гундяк, колишній священик греко-католицької церкви св. Миколая, що у 1922 р. перейшов на православ’я.

На громадсько-культурній ниві від 1918 р. активно діяло Сестринство Непорочного Зачаття. У 1916 р. був заснований хор «Бандурист». У 1929 р, ставши основою майбутнього «Бояну», з’явився другий хор ім. Котляревського.

Драматичний театр прославився виставами «Запорожець за Дунаєм», «Наталка-Полтавка», «Маруся-Богуславка» та іншими, виступаючи в Чикаго, Детройті, Мілуокі, Гемонд (Індіана). Відомим хоровим керівником була Наталія Гриновецька, а її чоловік був особистим лікарем митрополита А. Шептицького під час перебування у Чикаго та лікування у шпиталі.

Назву «cвято-троїцька», громада зберегла до 1937 року, перейменувавши тоді себе на православну громаду св. князя Володимира. 10 квітня 1945 р. на загальних зборах було ухвалено продати старі будинки і купити нові. Церкву, парохіальний і шкільний будинки, резиденцію пароха придбали за $64,500 доларів на вул. Кортез від німецької протестантської громади.

24 червня 1945 р. у храмі св. Володимира відбулася перша свята літургія за участю митрополита Іоана Теодоровича. До нового приміщення перенесено іконостас зі старої церкви, а посвячення нового відбулося в листопаді 1954 р. При церкві видавалася газета англійською мовою, роль головного інформатора виконувало радіо, яке стало мостом для цілого українського Чикаго від 1954 р. під умілим керівництвом настоятеля Ф. Білецького. Виступи хору в музеї науки і техніки мали позитивний відгук в американській пресі. Історичною подією став приїзд до Чикаго та парафії св. Володимира гетьманича Данила Скоропадського.

Великий вклад громадою парафії св. Володимира зроблено у справу очікування нової хвилі емігрантів. На її запрошення до Чикаго приїхав відомий голлівудський актор Іван Годяк, що виступив з благодійним концертом в Оперному театрі. Дохід у сумі $10. 000 було призначено на переселення українців з таборів переміщених осіб у Європі.

Згодом парафіяльний будинок перетворився на пересильний пункт. Під його дахом ночували сотні осіб, до яких господарі проявили найглибші почуття християнської любові та єдності. Багато з них ставали новими парафіянами. Жертовність цих людей на спільну справу важко переоцінити. При парафії працює братство св. Володимира та сестринство ім. св. княгині Ольги. Ще у 1945 році о. П. Галицький свій маленький клас назвав «Рідною школою», яка в 1960 році нараховувала 132 учні.

У мирі і гармонії зі сусідами і громадою тече ріка життя української Америки. Прикладом щирої дружби є дворічне богослужіння під куполом катедрального собору новостворюваної греко-католицької парафії св. Володимира й Ольги наприкінці 60-х. Він і сьогодні, на перехресті долі, життєвих доріг, відкритий для всіх.

"29-30 жовтня 2016 року громада стародавньої церкви відзначала своє сторіччя.  До цієї події громада готувалася заздалегідь, плануючи низку заходів, присвячених святкуванню ювілею.  На Великій Вечірні, якою святкування розпочалося, вірні разом з Владикою Митрополитом Антонієм, Предстоятелем Українськоі Православної Церкви США; Архиєпископом Даниїлом, Предстоятелем Собору Св. Кн. Володимира;  Єпископом Андрієм, єпископом Української Православної Церкви Канади; Єпископом Панкратієм, єпископом Грецької Православної Церкви у Південній Америці підносили молитви подяки Богові за Його благословення катедральної парафії на шляху випробувань і перемог довжиною у 100 років. У своїй проповіді Владика Даниїл нагадав про хрещення України Великим Київським Князем Володимиром, і звернув увагу присутніх на те, що не все завжди у нашому житті, як і в історії нашого народу, проходить гладко і спокійно, але Господнім промислом і з Його святої волі, виходить якнайкраще для слави Божої" - Добродійка Лілія Лимар. Парохом служить о- протоієрей Іван Лимар. «Сьогодні, через 100 років, полум’я віри, котре палало в серці владики Іоанна, священиків і засновників нашої громади, продовжує палати в серцях людей, які зберігають естафету нашої Церкви і передають її наступним поколінням», – сказав владика Даниїл.

Державні мужі переконані, що найкращими громадянами є ті, які люблять землю своїх дідів та свято шанують віру і традиції свого народу. Таким успішним поколінням славиться парафія св. князя Володимира.

Це була пізнавальна екскурсія у перших 50 років життя людей, якими перенесено на новий ґрунт українське православ’я.

Оцінювати діяльність нашої громади є настільки ж важко, як і йти її слідами. Ми продовжуємо вивчати унікальне минуле, невіддільне від української культури та історії.