Search

Др. Володимир Сіменович (1859-1932), перший українець, який став лікарем в США



Чи були б ми такими організваними і свідомими свого походження, якщо б такі особистості, як Володимир і Мирослав Сіменовичі обрали місцем проживання інше місто в США? На це питання є відповідь у споминах Великого Українця, про якого я завжди згадую, розказуючи туристам про українське Чикаго.


У 1893 р. до Чикаго прибув молодий український діяч Володимир Сіменович, який розпочав свою лікарську практику і протягом сорока років очолював українську громаду міста. У 1893 році,відповідно до записів В. Сіменовича, тут вже існувала православна церква, яку відвідували робітники-українці. З його іменем пов’язано чимало подій в історії першої хвилі еміграції.


Перша українська громада була зорганізована при парафії св. Отця Миколая у 1905 р. і мала на меті «піднестися через школу, читальню, політичні клуби чи в інший спосіб». У 1906 р. о. Микола Струтинський, д-р Володимир Сіменович та його колега адвокат Стефан Янович засновують у Чикаго Братство святого Отця Миколая, яке стало першим у Чикаго відділом Українського народного союзу (107 відділ). (УНСоюз виник у Шамокін, Пенсильванія у 1894 р.). Ця організація у місті швидко росте. У 1918 р. у Чикаго було вже 9 відділів УНСоюзу.


Володимир Сіменович народився 4 січня 1859 року в Монастириськах (повіт Бучач. В.С.) в родині місцевого пароха о. Лева Сіменовича і Доміцели Туркевич. Був третім серед чотирьох дітей, чиє коріння на Поділлі, а рід посвоячений з священичими родинами усієї Галичини, а згодом Європи, Америки і Канади.


Старша сестра Анна була заміжня за військовим лікарем Енгельбертом Колінек, чехом; брат отець Іллярій Сіменович (1856 – 1916 Відень), - парох с. Білобузниця, одружений з Геленою Малашкевич, служив у Відні; наймолодша сестра Олена Cіменович-Кіселевська – відома письменниця, громадсько-політична і культурна діячка, видавець, редактор.


Шкільна наука Володимирові давалася легко – початкова школа в Монастириськах, гімназія в Бучачі, Станіславові і Бережанах. У 17 років вступив у кадецьку школу у Львові з метою стати мореплавцем, щоб “змолоду побачити світ, особливо Америку”. Коли ж йому повідомили, що “з Галичини до маринарки не приймають, відслужив військо, як звичайний жовнір”. (В.С.)


У 1879 році відбулося знайомство з іншим Великим Українцем Іваном Франком, який став його репетитором (“інструктором” В.С.) з грецької мови. Володимир готувався поступати в гімназію у Львові і, як сам згадував - “ з Франком пізнався в академічнім кацабськім гуртку. За науку платив я Франкови обід в “людовій кухні”, де ми оба харчувалися. Обід коштував 10 крейцарів. Здається, що це була ціла їда Франка на цілий день”. Училель порадив у Львівському університеті записатися на філософський факукльтет. Вже тоді Володимир стає членом українського студентського товариства “Академічного Лихваря”, дирегентом академічного хору. Він першим в Академічній гімназії організував вечір Тараса Шевченка за участю Івана Франка, на який з’їхалися студенти з Станіславова і Стрия.Організаторські здібності стали у пригоді, коли В. Сіменович у 8 класі прокладав туристичні маршрути рідним краєм.

З кореспонденції Володимира Сіменовича:” Перша часть вандрівки руської молодіжі з Дрогобича до Коломиї вже скінчилася, і сміло можна сказати, що була вона фактом досі у нас небувалим. Та маса світлих, відрадних і приємних вражень, які викликав похід нашої патріотичної молодіжі по поетичних окраїнах Підгір'я, оставить по собі незнищимий слід у душі кожного русина, хто чи то як гість, господар або учасник вандрівки взяв у ній яку-небудь участь.” (газета «Діло» -Коломия, д. 7 серпня 1884 р.)


1887 рік. Володимир Сіменович після закінчення гімназії, став студентом факультету права у Львівському університеті. Його товариш о. катехит Стефанович отримав листа від священика з США о. Волянського з проханням знайти йому “інтелегентного хлопця до помочи”. Тут починається подорож у країну, про яку мріяв з дитинства.

Володимир Сіменович згадував: "Разом з о. Ляховичем виїхали до Америки. Тоді шіфкарта (квиток) коштувала всього $10.00”… Корабель “ British Princess” відстань з Ліверпуля до Нью-Йорку подолав за 17 днів, щоб, 17 березня 1887 року, доставити редактора першого українського часопису “Америка” Володимира Сіменовича. Це був тижневик, який видавався в Шенандоа в Пенсильванії, містечку, де перші емігранти збудували першу греко-католицьку церкву. “Америка” була започаткована священиком Іваном Волянським у серпні 1886 р. “В короткім часі по моїм приїзді почало зголошуватися до мене багато людей з інших місць, для заспокоєння моїх духовних потреб, так що зародилась у мене гадка, щоб для вдержання єдності нашого народу видавати газету рідною мовою. Але як до того взятися, коли не було ані редактора, ані якого письменника, ані друкаря з нашим письмом у цілій Америці”, - згадував о. Волянський.

Тепер зрозуміло, яким чином і чому Володимирові Сіменовичу довелося стати письменником, вчителем, засновником кооператив (крамниць і кас), дяком та організатором хору і театрального гуртка – “ трупа наша складалася з литовців, поляків, мадярів і одного француза-американця”(В.С.). Він належав до створеної у Пенсильванії нелегальної організації під назвою “ Knights of Labors”, до якої заохочував українських робітників і шахтарів, щоб боролися за свої права, так як умови праці для емігрантів були вкрай важкими.

“ Наші Лемки, (инших українців в той час не було в Америці), не знали, що то є страйк і йшли до праці. То Айриші били їх, де подибали, навіть в білий день на улиці, кидаючи за ними каміннями так, що тяжко було нашим людям показатися на вулици...я отворив в Шенандо школу, мав усього 3 дітей і кілька дорослих”.(В.С.)


6 листопада 1888 р. Іван Франко напише у листі до Михайла Драгоманова:

”Та оце спішу передати Вам деякі новини і відповісти на деякі Ваші питання. Свою подорож до Америки я відложив до весни головно задля того, що жінка нездорова... З розмов моїх з д. Сіменовичем виходить таке, що "Америка" стоїть недобре і що їм там головно потрібно чоловіка до лавки купецької. З другого боку, люди, знаючі о. Волянського особисто, вияснили мені, що порозумітись з ним було б мені доволі тяжко. На всякий спосіб треба се діло ще добре роздумати.”


Іван Франко так і не поїхав в Америку, отримавши запрошення, яке постарався зробити для нього його учень і друг Володимир Сіменович: “Ми вельми тішимось з Вашої готовности загостити у нашу Русь американську бо се нам честь і значеня приносить, тілько болієм над тим що неможемо Вам відповідно зате відвдячитись” (25 липня 1888 р В.С.).


Через рік Володимир Сіменович вертається в Україну, щоб привезти священика о. Андруховича та авдвокатів Копровського і Гапія на підмогу українській громаді.

Не просто працювати і бути першим. Особливо гострими були відносини між священиками, навіть своїми, не кажучи про чужих, які не бажали мати у сусідстві українську церкву.


Раптова хвороба змінила життя молодого, повного енергії, емігранта. Лікар Шлюпас, литовець, вилікував пацієнта, більше того, надав фінансову допомогу, щоб той закінчив медичні студії в Балтіморі (Меріленд). Мрія стати лікарем, нереалізована в Україні через родинні клопоти, смерть батька і брак коштів, здійснилася. Практикував в Шенандоа і в Шамокін.


Відвідини Чикаго розпочалися з«Колумбівської» всесвітньої виставки 1893 року, яка проходила з 1 травня по 1 листопада і стала однією з наймасштабніших в історії, присвячувалася 400-річчю відкриття Америки.


Володимир Сіменович вступив до Іллінойського університету, отримав другий лікарський диплом, розпочав свою практику. У 1898 році “ я ще раз виїхав на науку до старого краю і перебував в Празі, Берліні, Відні, Кракові, Парижі і в Цюриху в Швейцарії на медичних студіях. Вернувшись до Шикаґа, став я професором на медичнім університеті, де викладав про акушерію і жіночі хвороби”.(В.С.)

Др. Володимир Сіменович у 1907 році призупиняє практикувати на цілих 6 років. Причина – пошкодив під час падіння хребет, був паралізованим, пересувався в інвалідному візку. З усіх сил намагався встати на ноги і відчути себе корисним своїй громаді.

У 1912 р. при УНСоюзі заснована Рада освіти — «Просвіта», яку він очолив, а в 1917 р. Разом з колегою, д-ром Стефаном Гриневецьким засновують перший у Чикаго український часопис «Україна», який мав на меті об'єднати громаду міста.



Події в Україні у 1918 р., проголошення незалежної держави, активізували культурне і політичне життя українців. 30 травня 1918 відбулося велике українське віче. У марші містом і вічі брало участь близько 10 000 українців. Дітищем В. Сіменовича став Український Товариський клуб, компанія з продажу землі, Український Банк.

“В часі війни старався я двома наворотами заложити українські леґіони, а навіть в тодішній газеті “Україна” помістив відозву до загалу, але мене висміяли”(В,С,)...

Про діяльність Володимира Сіменовича в 20-их роках я згадую у кількох матеріалах, проміщених в “Моїй Українській Америці”.

13 червня 1932 р. перший українець, що здобув фах лікаря в США, др. Володимир Сіменович помер і похований у Чикаго. Це життя, гідне подиву. Авторські спомини “З мого життя” знаходимо в “Календарі Українського Народного Союза”, 1931 р.



126 views0 comments
 

Subscribe Form

©2020 by UkrainianAmerica. Proudly created with Wix.com