Search

З щоденника емігрантки. 90-і роки ХХстоліття.Чикаго.


Cтарі фотографії про нове життя в новій країні.

Щоранку, збігаючи розхитаними сходами нашого першого хмародеру на землю, відчувала себе пасажиром корабля, який тимчасово зупинився на кінці світу, щоби набрати води і знову відправитися у плавання. І ось вже понад чверть століття на хвилях часу виринають спогади про перші кроки у великому місті, де тебе ніхто не чекав, у країні, яку ти намагався зрозуміти, знаючи, що вона тебе ні. Вона дивувалася, коли - 2 дорослих, яким ледве за 30! з двома дітьми і чотирма валізками поселилися в 100 літній хаті на самому україно-пуерто-ріканському кордоні м. Чикаго. Перевагою нашого картонного будиночку було те, що орендатори були українцями з третьої повоєнної хвилі і жили по сусідству, оплата відносно зносна і велике подвір'я,яке згодом ми перетворили на "дитячий майданчик", як і смужку землі, паралельну із хатою - в городець з буряками, цибулею, помідорами і огірками.



У самій квартирі зберігся справжній антикваріат у вигляді огрівальних печей із трубами, стін з нашаруваннями різнокольорової фарби, вікон, у які влітав і вилітав вітер, сантехніка була новою з робочим холодильником і газовою плитою. Меблі! Це стиль рококо, які попередні мешканці-контрактори перешанували і нам довелося з ними попрощатися на віки вічні, що викликало невдоволення сусідки пані Владзі, яка винаймала квартиру поверхом нижче...Нові старі канапи привезли і урочисто внесли, як перехідний червоний прапор, випадкові знайомі, довідавшись про потреби нових пришельців...Пані Владзя очевидно повідомила господиню, яка тут же появилася, і на велике здивування утішилася надбанням, передавши нам у спадок свій кухонний посуд. Згодом п. Владзя стала нам близькою і разом з господинею часто допомагали, залишаючись з нашими дітьми...це були дивовижні дні з тривогами, бажанням якнайшвидше перенестися з кольорового вавілону додому. От тільки корабель відплив.



Наші будні виглядали б не таким святковими, якби у нас не було кота!!! і тут пані Америка захоплена увагою моїх дітей до кожного чотирилапого сотворіння, яке з'являлося і на другий день зникало у торбі пані Владзі, яка їх відвозила в невідомому напрямку. Але світ не без добрих людей. Чергового Мурка нам приніс пан адвокат, з яким ми встигли познайомитися і йому ж свою першу скаргу склали мої захисники американських тварин. Непорозумінь не виникло жодних, бо пані Владзя, як правдива католичка, яка щонеділі ходила до косцьолу, лихо ненавиділа котів та коханок чоловіка, який лишився в Польщі, заявила: "Цей коцур походить з порядної родини, то най з вами і жиє!" Так у нас появився порядний кіт з порядної родини, той самий що на фотографії. Через цю хату за час нашого трьохрічного проживання перейшло пів-Львова порядних людей, близьких і рідних. На її місці на вул. Ваштенау збудовано два нові багатоквартирні будинки.




Марія Климчак


32 views0 comments