Київська весна. 155 літтю з дня народження Митрополита Андрея присвячується.
Цей день в історії:
29 липня 2020 р. позначено 155 днем народження графа Романа Марії Олександра Шептицького, який став Єпископом Української греко-католицької церкви, згодом Митрополитом Галицьким та Архієпископом Львівським, Андреєм Шептицьким. Про життя та діяння праведника з Свято-Юрської гори написано багато книг, проведено наукові розвідки, відзнято кінофільми і поставлено театральні вистави. Я продовжую вірити, що Його світлий образ з’являється тоді, коли виникає потреба щось відшукати, когось вислухати. Це за його підказки, працюючи в Українському Національному Музеї над виставкою до 100 ліття парафії св. Миколая у Чикаго, в 2005 році мені довелося відкрити конверт з його особистими листами, а п’ять років тому, почути дивовижну історію від жінки, яка походила також з графського роду. Мить, що золотими думками вписується у сьогодення української Америки.
Одного дня я познайомилася з п. Наталією Пазуняк з Філадельфії. Вона зателефонувала у липні, дізнавшись із часопису “Свобода” про виставку у музеї, присвячену 150-літтю Митрополита, щоб поділитися спогадами із пережитого родиною. Ми довго розмовляли, ніколи не бачившись, але розуміючи себе з пів-слова. Тоді я ще не знала, що спілкуюся з самою правнукою нащадка гетьманів Павла Полуботка і Данила Апостола, Миколи Устимовича та Єфросинії Черкаської, представниці козацтва, з онукою Якова Миколайовича Шульгина , історика, громадського діяча, що пройшов через заслання у Сибіру та Любові Шульгиної. Її двоюрідний брат Володимир Шульгин був одним з героїв Крут. Згодом я довідалася, що восени 2017 р. Наталія Іщук-Пазуняк (1922 -2017), секретар уряду УНР в екзилі, видатна діячка СФУЖО, ОУН і Українського Золотого Хреста, доктор філософії, літературознавець відійшла у вічність.
Др. Н. Пазуняк пригадала, що маючи 12 років, почула від своєї бабуні розповідь про зустріч з митрополитом Шептицьким, якою ділюся з вами у блозі "Моя Українська Америка", святкуючи 155 роковини дня народження Великої Людини.
“У вікна заглядали сутінки травневого вечора. Київська весна 1917-го запізнювалася. Крізь дими революції зав’язувалися яблуневі суцвіття. Графиня почула кроки на сходах. Невже хтось у гості? Тривога вселилася у її серце відтоді, коли вартість буденного життя почала вимірюватися нуждою. У своїх 52 а, вона залишалася красунею. Граціозна, елегантна повстала перед несподіваним гостем. Не знала, що чужиною блуканий, прибився до її порогу також граф. Щось промовляло з середини – від цього чоловіка залежатиме спокій її душі. Він подав руку і представився:
– Я, отець Андрей Шептицький.
Від зворушення розгубилася.
- Ласкава пані, я шукав квіти, але базар зачинений, і ось, прошу прийміть від мене цю галузку, яку я знайшов у вашому ж дворі!
Високий чоловік з сивіючими скронями простягнув їй незвичний, закодований словом "пошана" букет, а ще сентимент, якого ніхто не відміняв – приходити у гості з квітами. У кімнаті, при гасовій лямпі пили чай у прикуску з цукром. Це все, чим могла пригостити господиня. Вони довго розмовляли, зокрема про штучну межу несправедливості, яка ділила один народ. Після першої шклянки, графиня вдруге запропонувала чаю, що залишався в блискучому самоварі. Гість зауважив хвилювання господині, викликане порожньою цукерничкою.
-Дозвольте прислужится Вам, оскільки Ви відпустили свою прислугу додому, - сказав граф, наповнюючи шклянки горячою водою. Обоє при цьому всміхнулися, як у старому, доброму кіно, знаменито виконучи ролі тих, ким насправді були.
Шульгина Любов, (1865—1945) — громадська і культурна діячка. Закінчила Київські вищі жіночі курси, історико-філологічні факультети у Києві та Москві; учителювала на Полтавщині, була активна в Київській Громаді. 1914 співорганізатор клубу «Родина» у Києві, що опікувався пораненими українськими вояками, згодом «Общества», яке допомагало звільненню військовополонених галичан. Коли митрополит Андрей Шептицький, звільнений в 1917 р. з російської тюрми повертався до Львова, він заїхав до Києва, щоб подякувати місцевій громаді за “порятування наших людей”.
Передісторія зустрічі. Перша світова війна.4 вересня 1914 року -чобіт московитів човгав львівською бруківкою. Наступного дня комендант міста Шереметьєв везе митрополита Андрея Шептицького до Бібрки, де розміщувався штаб генерала Брусилова. Це було перше одноденне ув’язнення, яке перейшло з 15 вересня 1914 року в трьохрічне інтернування Глави Церкви окупаційною владою. Вивозили Андрея Шептицького автомобілем до Бродів, потім залізницею до Києва, далі до НовгородаСіверського і Курська, згодом до Суздальського монастиря, а потім — до Ярославля. Забиралися храми УГКЦ, "русскій мір" у митрополичих палатах проводив обшуки з конфіскацією майна і коштовностей. При відступі усе награбоване вивозили. Після лютневої революції 1917 року та повалення царського самодержавства, вже у квітні того ж року Андрея Шептицького було звільнено. Його повернення через Петербург до Києва позначене народженням у столиці України української католицької парохії, на чолі з о. Щепанюком, колишнім сотрудником Львівського Архикатедрального храму. Тут він зайнявся створенням генерального вікаріату для священиків і вірних вивезених царською владою у часі війни. У тій справі 52 річний Митрополит Андрей звертався за допомогою до впливових людей київської громади. Серед яких моя героїня, Любов Шульгина. Розповідь з перших уст.