Search

Листи Митрополита Андрея Шептицького та його подорожі до Америки


Крок за кроком в Українському Національному Музеї в Чикаго пишеться історія української громади. Особистий досвід опрацювання архівних документів відкриває не вивчений досі пласт формування української ідентичності у нових умовах на новій землі. Важко передати ті особливі хвилини, коли у 2006 році, готуючи виставку, присвячену 100 літтю греко-католицької парафії св. Миколая, я натрапила на оригінали листів Митрополита Андрея Шептицького. Унікальні, пожовклі від часу, фотографії зберегли обличчя, яке належить історії.

Листи Митрополита, безперечно, є безцінним скарбом. Вони спонукають глибше пізнати незнане і через мойсейські подорожі митрополита Андрея відкрити українську Америку. Заради оборони греко-католицької церкви Його місіонерство вимірюється тисячами кілометрів канонічних візитацій українських церковних громад у Бразилії, Аргентині, Америці та Канаді. Багато дослідників описали американський період митрополта. Зокрема, у 1954 році Український Народний Союз видав книжку спогадів із серії "Українці у вільному світі" о. П. Понятишина - " Митрополит Андрей Шептицький в Америці", а у 1963 році у Канаді побачила світ книжка доктора Осипа Кравченюка "Велетень зі Святоюрської гори". Також накладом "Канадського Українця" у Вінніпезі в 1927 році з-під пера священика Пантелеймона Божика вийшла книжка "Церков українців у Канаді", у якій охоплено період історії від 1890 до 1927 років. Відомий історик Григор Лужницький, у своїй праці "Єпископ-піонер Кир Сотер Ортинський ЧСВВ" (Філадельфія, 1963), докладно подає тернистий шлях нашої церкви на чужині.

Листи, писані рукою Митрополита Андрея, адресувалися отцеві Петрові Понятишину, адміністраторові Української Католицької Церкви в Америці.




Митрополит Андрей впродовж 44 літ княжив на львівському владичому престолі.

Виїзд заробітчан до Америки Владика Андрей сприймав болісно і з розумінням. Найбільшим багатством нашого люду була віра в Бога, яка зберегла їх, як націю. У 1900-1907 роках до США із тодішньої Австро-Угорщини прибуло 85 933 особи. Не маючи своїх церков і священиків, велика частина емігрантів опинялася у чужих костелах, молитовних домах, асимілюючись вже у першому поколінні.


У 1884 році галицький митрополит Кир Сильвестер (Сембратович) вислав першого українського священика о. Івана Волянського до США. Перша українська церковця, хор, читальня, драматичний гурток під вмілим правлінням о. Івана Волянського почали діяти у містечку вуглекопів Шенандуа в Пенсильванії.

У 1894 році вже було 30 священиків, 26 закарпатців та 4 з Галичини, а в 1894-1897 роках ще шість галицьких священиків висвятилися для місійної праці у Сполучених Штатах Америки. Умови, в які вони потрапляли, вимагали духовного проводу. Емігранти походили з різних куточків України, відчутним у їхній свідомості був тиск зі сторони сусідів, що мав негативні наслідки.Одні вважали себе за мадярів, інші потрапляли під словацький вплив, значна частина була прихильниками москвофільства, дуже швидко відбувалася латинізація русинів. Окрім цього, найважчі перешкоди та неприхильне ставлення створювала американська латинська ієрархія і духовенство. Царська православна місія у США намагалася всілякими способами підпорядкувати своїй церкві русинів і треба визнати, що до певної міри, досягала успіхів.

Митрополит Андрей Шептицький зумів переконати Святішого Отця Папу Пія Х у необхідності створення українського єпископства у Сполучених Штатах Америки. Десятки разів доводилося бувати в Римі, доказом старань Митрополита Андрея стало призначення єпископом о. Сотера Ортинського, ЧСВВ, невтомного місіонера і водночас непримиренного противника москвофільства і царського православ'я. Таким чином, творцями української греко-католицької церкви в Америці, а згодом і в Канаді, стали Папа Пій Х і Слуга Божий Митрополит Кир Андрей Шептицький.

27 серпня 1907 року корабель "Кайзер Вільгельм" прибув до Нью-Йорку, його пасажиром був Єпископ Кир Сотер Ортинський. Через три роки, відчуваючи потребу відвідати українську громаду, Митрополит Андрей їде делегатом на Євхаристійний Конгрес, що відбувався у Монреалі. По дорозі Митрополит використав нагоду побувати у Нью-Йорку і Філадельфії, Баффало і Сіракузах. Двомісячне перебування в Канаді Кир Андреєм було покладено у молитву єдності громади і побудови сильної української церкви. Проблем там було не менше, ніж в Америці. Торкалися вони церковно-громадської ниви. Відомо, що з Торонто Митрополит Андрей виїхав до Чікаго до отця Струтинського. Митрополит не оминув сирітський будинок у Філадельфії, так як опіка над сиротами та знедоленими були на першому місці впродовж усього його життя. При його участі відбулося посвячення у жовтні 1910 року катедри Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Філадельфії. Доказом першої перемоги нашої церкви на американській землі послужило прибуття на урочистості папського легата Кардинала Ванутеллі та Апостольського Делегата у Вашингтоні. У сослужінні 36 священиків Митрополит Кир Андрей та преосвящений Кир Сотер відправили Святу Літургію. Сила Провидіння вела Його дорогами

еміграції.


Десять наступних років апостольського служіння Україні, як і попередні, були позначені найвищою самопосвятою. Він вийшов народним Героєм з московського ув'язнення (1914-1917 р.р.). Тюрми та російське заслання не похитнули віри Слуги Божого.

Наступна митрополича візитація Америки відбулася влітку 1921 року. Галицькі землі були знову окуповані. На цей раз Польщею. За кілька місяців Митрополит побував у всіх своїх парафіях, збираючи фонди на повоєнні сиротинці. Українське питання було першим при зустрічах із чільними достойниками американської держави.

Напередодні о. Понятишин отримав листа зі Львова від Митрополита. Конверт обведено чорною рамкою. У листі від 18 грудня 1920 року Митрополит зазначає:" У нас сумно, глухо, тихо, біда, нужда, сльози і кров" (лист і конверт з архіву Музею). Згодом по приїзді до Америки Митрополит розкриє закладений у листі зміст перед секретарем торгівлі США Г. Гувером (грудень, 1921). Його голос засвідчував політичну ситуацію в Україні. Відповіддю на його молитовні звернення були збірки, організовані при українських церквах Америки.

У листі від 30 січня 1922 року Митрополит пише о. Понятишину:

"... Дякуючи Вам ще раз за зарядження складок на Галицькі сироти в церквах, доношу, що переслано на мої руки 2 534 долярів 83 центів, спис докладний жертв наших церквей... Я зі складки вдоволений...Всім, всім священикам вдячний. Галичанам пересилаю вирази високої пошани і вдячности".

А далі Кир Андрей ділиться думкою, що було б добре, якби повідомлення про збірку на сиріт Галичини були поміщені в американських газетах. (лист з архіву Музею). Судячи з листування, ми бачимо батьківську турботу Митрополита за майбунє роду українського.

Газета “Америка” (№ 30, 17 лютого 1960 р., Філадельфія) помістила статтю українського адвоката з Чікаго Богдана Пелеховича під назвою "Із спогадів про Митрополита Шептицького", у якій автор розповідає про діяльність Української Дипломатичної Місії у Вашингтоні (20-ті роки ХХ століття). При сприянні тодішніх активних діячів - доктора Луки Мишуги, адвоката Богдана Пелеховича, доктора Мирослава Сіменовича, який до речі, вручив президенту Гардінгу у червні 1922 року особливий меморандум у справі окупаційного режиму в Галичині, Митроплитові Андрею Шептицькому було назначено зустріч з тодішнім державним секретарем США Г'юзом. Про перші кроки митрополита-амбасадора, автор пригадує (цитую):

"... Хтось постукав у двері, і в дверях з'явилася маєстатична постать Митрополита. Він зробив на нас величезне враження. Його голубі очі з м'ягким виразом обличчя дивилися на нас тепло і приязно...Нам здавалося, що з нами є близький і добре знайомий приятель".

- "Як довго служать мені сили, я уважаю своїм обов'язком помагати нашому народові і церкві. Коли б сталося таке, що Рада Амбасадорів віддала б Галичину Польщі, я почував би за собою вину, що будучи в європейських столицях і в Вашингтоні, не робив усього можливого, щоб заступитись і оборонити нашу справу", - говорив Митрополит Шептицький при зустрічі. У своєму листі державному секретареві США Чарльзу Евансу Г'юзу, Митрополит повідомляв про переслідування українських католицьких священиків. Під час аудієнції висловив побажання щоб держсекретар уважно прочитав написане, а також повідомив про мету візити до США - це збірка фондів для сиріт. Під час аудієнції двох достойників, присутнім був заступник шефа протоколу. Це доказ того, що Державний Департамент США з пошаною віднісся до прийому такої авторитетної особи, як Митрополит Андрей.

Зустріч розпочалася потисканням руки. Заступник шефа протоколу представив присутнім, серед яких були Державний секретар та троє аташе, гостя з України:

- "Його Ексцеленція Архієпископ Андрей Граф Шептицький!

Митрополит був на голову вищим від п. Г'юза.

Поглянувши на свого гостя, п. Г'юз промовив:

- "Ваша Ексцеленціє! У моєму оточенні рідко приходиться мені при вітанні гостей підносити голову вгору (to look up to heaven)", - роблячи натяк на маєстатичну постать Митрополита.Ці слова викликали щиру усмішку в Митрополита і створили теплу атмосферу.

Митрополит добре володів англійською мовою. Зустріч була приємною і діловою.

Наведений вище приклад відкриває нам дипломатичний хист Митрополита.

Весною 1922 року Митрополит виїхав з канонічною візитацією до Південної Америки. Він відвідав українські колонії в Бразилії та Аргентині. Повернувшись влітку до Америки, продовжував проводити реколекції для нашого духовенства, спілкування з паствою вселяло надії на добре майбутнє.



І знову Чикаго, місто позначене особливою міткою присутності Митрополита.

18 жовтня 1922 року Митрополит Андрей пише о. Понятишину:

- "Доношу, що я вже вернув зi шпиталю, хоч ще ослаблений... З огляду на опізнення залишаю гадку відвідувати єпископів... Сподіваюсь, що перед від'їздом з вами побачусь, а може вдасться мені бути і у вас, хоч мені тяжко тепер їздити, бо лишилось запалення в одному пальці, і се мені перешкоджає".

Наступний лист від 29 жовтня повідомляє:

- "Рука мені ще докучає, тримаю її завинену на тембляку і кожний рух для мене тяжкий. Збиратись і розбиратись, ходити багато мене коштує тим більше, що я ще досить ослаблений". (Листи з архіву Музею)

А далі Митрополит повідомляє про свої наміри поїхати до Сент-Луїсу та Філадельфії, та про те, що вже пора готуватися в дорогу до Європи.

Чому листи з лікарні? Восени 1922 року, відвідуючи отця Василя Стецюка, пароха церкви святого отця Миколая у Чікаго, Митрополит серйозно захворів. Давалася взнаки стара рана на правій нозі. Біль був настільки сильним, що не давав ходити. Митрополит лежав хворий деякий час в парохіяльному домі парохії св. о. Миколая. Уночі підіймалася висока гарячка. Лікарі поклали Митрополита до лікарні Alexian Brothers. Два тижні йшла боротьба за врятування ноги хворому. Після спільних нарад, лікарі прийшли до висновку, що через рану розпочнеться гангрена, неохідно ампутувати ногу. На щастя лікарем Митрополита став доктор Степан Гриновецький, який вивчав медицину у Віденському університеті. Він поставив Митрополита на ноги. Не взяв жодної оплати за лікування, дякував Всевишньому, що допоміг зцілити Митрополита Андрея. Американські лікарі дивувалися, бо діагноз поставлений був правильно і хірургічне втручання на їх думку було необхідністю.

- "Митрополит Андрей Шептицький, - писав у своїх спогадах о. Понятишин, - був насправді героєм християнського милосердя і гідним шляхетної назви "батька сиріт", як його іменували у старому краї"...

Понад 50 літ він засівав український духовний чорнозем зерном Христової правди. Він був і залишається найвизначнішим Апостолом нашої української церкви у найважчі роки її самоутвердження. Вступивши на престіл Галицьких Митрополитів у Львові в 1900 році, першого ж дня, у Святоюрському соборі проголосив:

- "Вимагаю від Вас послуху і любови, яку то і я Вам приношу".

Такою була його дорога Правди і Життя, терниста і важка, доленосна і справедлива. Апостольсько-місійні подорожі до Америки є сторінкою світла в житті української еміграції.

(Фото та документи з архіву Українського Національного Музею в Чикаго).

72 views0 comments