Search

Повернення Северина Борачка (1898-1975)


Ми живемо у часі, коли сучасний культурно-мистецький простір намагаємося осмислити через авангардистів 20-30- років минулого століття. Сьогодні мова піде про постімпресіоніста Северина Борачка, одного з найбільших українських мистців ХХ століття, який, на жаль, малознаний в Україні. Більш, як 15 років тому, я відкрила для себе унікального художника, будучи куратором виставки в Українському Національному Музеї в Чикаго (2-24 квітня 2004 р.).

Усе творче і громадське життя Северина Бурачка тісно сплетене з українською тематикою. Як особистість, він викристалізувався під ударами мандрівного життя на еміграції. Ще у липні 1958 року, коли йому було 60 років, задався питанням: “ В чому може зблиснути на тлі світового, наше українське мистецтво?...а далі роздуми – У духовій структурі української людини заложена любов до пісні, до краски і матеріалу – глини, каменя, словом до всієї землі. І в української людини не затьмарилися ці риси. Якщо українська людина буде керуватися і в своїй творчості виходити з цих засадничих елементів, українське мистецтво, перемігши так широко і наполегливо пропагований матеріалізм та негацію віри, дасть світові величезний вклад у його духову скарбницю...”



Укотре перелистую невеличкий архів з вирізок із преси, де згадується ім’я улюбленого майстра, а його роботи – це магія перевтілень, шляхетна манера письма, фантазія, оганічність стилізації.

Северин Борачок народився 22 червня 1898 року в селі Сороцько Теребовлянського повіту на Тернопільщині, в родині священика Юліяна Борачка . Його мати Марія походила з роду Бачинських. В родині було двоє синів і дві доньки, які успадкували від своїх батьків божий дар любови до мистецтва . Мало хто знає , що батько Северина, отець Юліян, залишив по собі високомистецькі настінні розписи в церкві села Ілавче на Теребовлянщині, що була споруджена в 1862 році у візантійському стилі. Батько передав синам пристрасть до малярства, мати донькам - любов до вишивання та в'язання.


Початков у освіту Северин здобув у рідному селі, а середню - в Тернопільській реальній гімназії, після її закінчення пішов добровольцем на фронт, щоб у лавах УСС-ів боротися за національне визволення рідного краю. У 1921 році С. Борачок стає студентом Краківської академії мистецтв, навчаючись у класі професора Панкевича, великого прихильника нових течій французького малярства. Северин належав до групи футуристів і вже в 1923 році відзначився тим, що в залі старого театру у Кракові зробив грандіозну декорацію. З 1925 року мешкає в Парижі, де продовжує мистецькі студії і творчу працю. Його полотна виставлялися у найпрестижніших паризьких салонах та галереях.



Із спогадів С.Борачка довідуємося, що „життя було важке, бо треба було боротися з а кожний день прожитку. Мені приходилося заробляти таким способом, що я брав з фабрики ручки парасольок, на яких випалював орнамент, грав в джазі на бубні, чи виступав з Хмелюком і Турином статистом при накручуванні фільмів . Третіаків „мав щастя " і дістав працю при реставрації старих картин, Кричевський заробляв , малюючи взори для текстильно ї фабрики, а Глущенко ілюстрував книжки, між іншим, як пригадую, повість Гоголя „Тарас Бульба".


В 1932 році в Парижі українські мистці згуртувалися в організацію, як а вступила в члени Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ ) у Львові .Серед них випускники Краківської Академії Малярства: Перфецький, Перебийніс, Борачок, Турин, Третіяків, Хмелюк. На першу малярську виставку, організовану АНУМ-ом у 1935 році, кожен з них вислав свої твори. Вже тоді Северин Борачок заявив про себе як про талановитого мистця-кольориста, українського імпресіоніста.



Перебуваючи в Парижі, Северин часто навідується до Теребовлі, де після смерти батька замешкала родина Борачків. Неповторні краєвиди, тиха теребовлянська околиця зі своїми численними старожитностями мали відчутний вплив на формування світогляду та визначення життєвого шляху Северина і його брат а Мар'яна, який також став маляром. За прикладом батька, у 1936 році Северин розмальовує церкву св. Миколая в Теребовлі, пізніше - церкви в Насташеві, Глинянах т а Клебанівці. Зацікавлення історією рідного краю запалило Северина ідеєю створити в Теребовлі історичний музей. Вже в 1927 році в церковному домі при допомозі теребовлянського декана о. Степана Мохнацького було перетворено на музей одну кімнату. Загадкові знахідки, знайдені братами Борачками в напівзруйнованих підземних ходах монастиря, стали першими експонатами музею . Це були черепки посудин з часів трипільської культури, горшки, рештки залізної зброї, жіночі прикраси, староцерковні речі, навіть єврейські рукописи на перґаменті. Згодом музей перенесли до більшої кімнати учнівської бурси, Коли Северин повернувся з-за кордону, громада обрала його директором музею, а брата Мар'яна - господарем.



Друга світова війна перекреслила усі задуми братів. Розпочинається нова сторінка життя поза Україною.

Часопис „Свобода " від 4-го жовтня 1961-го року помістив наступне повідомлення: „В понеділок, дня 2 жовтня ц.р. відвідав головну канцелярію Українського Союзу і редакцію „Свободи", в супроводі інженера Р. Крохмалюка, прибулий до ЗД А з Мюнхену відомий український мистець - маляр Северин Борачок. Прибув він на тимчасове перебування до З Д А у зв'язку з виставкою своїх мистецьких праць, що буде влаштована в залях Українського інституту при 2 Іст 79 вул. в Ню - Йорку".

На виставці в Ню-Йорку, яка тривала від 29 жовтня до кінця листопада 1961 року , мистець представив 49 малярських праць, 26 мозаїк . Американська преса численними і дуже схвальними пу¬ блікаціями відгукнулася про цю життєрадісну , сповнену світла виставку. “ У своїх митстецьких карикатурах Борачок не тільки не відстає від неперевершеного Еко, але виявляє влвсний графічний стиль-“ писали у відгуках. За своїм характером Северин був доброю людиною, великим життєлюбом. Він ніколи не нарікав на долю, а навпаки дякував за те, чим жив.



Починаючи з 1930 року, кожного року нова виставка. В 1933-му на виставці в Женеві Северин успішно продає свої твори, а на виручені гроші навчається в Паризькій школі малярства . 1934 рі к - виставка в Парижі , 1935-ий - у Львові, 1936-ий - у Кракові, 1937- ий - у Варшаві, 1948-ий та 1952-ий - виставки у Реґензбурзі та Мюн хені. Перша мистецька нагорода була отримана на першій виставці в Парижі . Відомі французькі мистці Дифе та П'єр Бонар дали найвищу оцінку творчості С. Борачка, його приймають до Спілки французьких професійних мистців.




Під час перебування у Мюнхені С. Борачок створює дл я місцевої церкви великий мозаїчний образ Святого Андрія. За цей твір отримав грошову премію від німецького уряду на організацію виставки у Нью-Йорку, про що сказано вище. У місті Маквілер (Франція) прекрасний іконостас та 40 образів-мозаїк є творінням його рук і серця.


Музеї і галереї, також пошановувачі мистецької спадщини С. Борачка, які мають у своїх колекціях його твори, вважаються щасливчиками. Ним захоплювався Париж, галереї Galerie Zak, Salon Automne, Galerie Simon Bodinier, також Лондон, Бонн, Венеція, Брюссель, Нью-Йорк, Чикаго, Детройт...

Після смерти дружини С.Борачок залишає Німеччину і переїжджає до Америки, від 1962 рок у живе у Річмонді (штат Мейн), поруч зі своєю сестрою. Помер Северин Борачок 8 липня 1975 року і похований на цвинтарі в Річмонді.

Виставку творів Севертина Борачка в Українському Національному Музеї в Чикаґо було організовано завдяки племінникові мистця Олегові Борачкові.


Северин Борачок любив цитувати Ван Ѓоґа:”Погані малярі малюють сонце, а добрі з жовтої фарби роблять сонце.” У його картинах багато сонячних кольорів.


Марія Климчак, куратор УНМ

Картини Северина Борачка з колекції Українського Національного Музею в Чикаго

57 views0 comments