Search

УКРАЇНА НА ВИСТАВЦІ "СТОЛІТТЯ ПРОГРЕСУ". Чикаго, 1933 р.


"Шикаговська Вистава мала щось такого, чого не мала жодна попередня Вистава в світі: Павільон України! – писала місцева преса 28 травня 1933 року По цю подію ми з радістю розповідаємо у нашому музеї тисячам відвідувачам з багатьох країн світу! Запрошую Вас у мандрівку в минуле Українського Чикаго!

На офіційному прапорі Чикаго, на білій смузі зображено чотири червоні шестикутні зірки. Кожна з них розповідає про найвидатнішу подію в історії міста. Четверта зірка приcвячується виставці “Століття прогресу” (1933), яка принесла славу третьому і найбільшому на той час, містові світу. Свою вагому лепту у його розбудову та процвітання внесла українська громада.


Друзі мої! Ви подивовані фантастичним довкіллям! У стилі козацького барокко, художниками, які розписували катедру св. о Миколая в Чикаго – отцем Глібом Верховським та Теодором Катамаєм, розписано павільйон. Головні символи – синьо-жовтий прапор, тризуб, герби українських земель підкреслювали, що нащадки пам'ятають про своє коріння.


27 травня 1933 року відкрито головну браму виставки “Століття прогресу “ . Під гуркіт гармат і звуки сурм відбувся величавий парад націй.

"Світу набридли недуги Великої депресії, і він зможе побачити щасливе, не надто віддалене майбутнє. Воно обумовлене інноваціями в науці та техніці. Відвідувачі виставки побачать останні чудеса в залізничному транспорті, автомобільній промисловості, архітектурі", – йшлося у програмі міжнародної виставки "Століття прогресу"


Можете уявити, що для того, щоб оглянути усю виставку, людині необхідно було об'їхати половину земної кулі! Лише на трихвилинне ознайомлення з кожним павільйоном, необхідно 81 день. Усіх нараховувалося 51. Виставка, відкрита у час великої депресії, вистояла і не збанкрутувала.

"Шикаговська Вистава мала щось такого, чого не мала жодна попередня Вистава в світі: Павільон України!


Український павільйон було відкрито в суботу 28 травня 1933 року.


“Те місце пречудне, найкраще у Чикаго, може навіть в Америці. Там зібралися усі чари, знання, царства духа і техніки”- так писали українські газети. Мало кому сьогодні відомо, що освітлення цієї, на той час гігантської виставки, здійснювалося за допомогою променя небесного світила Арктурус – головної зірки сузір’я Волопаса, яке знаходиться на відстані майже 37 світлових років від Сонця. Чотири обсерваторії в Чикаго працювали над тим, щоби першою іскорку Арктуруса поставити на службу Людині.


І ось ми з вами на українському подвір’ї у далекому 1933 році, а саме 24 вересня, коли у Чикаго було проголошено тиждень української гостинності. Тоді, на бенкет,влаштований товариством українського демократичного клубу, прибуло понад 200 гостей. Ілінойс став дев’ятим штатом Америки, який за підтримки переважної більшості голосів, заявив про скасування прогібіції на алкоголь.

(Спрінгфілд, Іліной, 10 липня 1933 року!) Тож вітали гостей хлібом-сіллю. Серед присутніх був голова комітету національних громад пан Страйксменс. Бельгієць за походженням, він відіграв велику роль у тому, що українці мали право на участь у цій виставці і внесли свій український шарм у цю подію. Особисто мер міста Едвард Келлі передав вітання через свого представника, зазначивши що “духом він є з українцями” та подякував за любов до Чикаго. Також гостями був відомий алдерман Сотон та інші представники міської влади.



Цікава історія його побудови, адже щоб стати учасником, чикагська громада доклала титанічних зусиль. Організатром і промотором ідеї став др. Мирослав Сіменович, перший президент Українського Національного Музею в Чикаго. Він, у 1932 році, очолив українську корпорацію світової виставки. Беручи під увагу те, що сама виставка мала міжнародне значення, її успіху сприяли саме лідери нашої громади у Чикаго. Вони заснували Українську виставкову корпорацію, що об'єднала національні організації Чикаго.


Перший крок - дозвіл на участь. Вони знали, що їм можуть відмовити, бо допуск надавався лише представникам незалежних держав.

Другий крок – прийнято статут, де зазначено, що прибутки, мали б бути призначені на потреби "Рідної Школи" в Старім Краю.

Третій крок – cтворення мережі волонтерів виставкового комітету по усіх містах Америки і Канади, зусиллями яких відбулася збірка фінансів.

Українці почали готуватися до події за два роки. Зупиняємося біля пожовклої листівки, що друкувалася в тодішніх українських газетах, розсилалася поштою.

“Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю!”- після такого звернення іде розповідь про всесвітню виставку, де зокрема підкреслюється: “Всі цивілізовані народи світу беруть участь, Український нарід мусить показати свою національну життєздатність, і це він може осягнути тоді, коли український нарід візьме участь у Всесвітній виставі…Ми хоть народ без власної держави, але Американці трактують нас, як державницький народ…Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не взяли участи.”




Якщо брати під увагу політичну ситуацію в світі, то на той час – це був справжній героїзм відстоювати права неіснуючої на карті світу самостійної держави України. І ось Мерією міста Чикаго в 1933 році від 14-ого по 20-е серпня було проголошено Український тиждень, а 19 серпня – Український день.

80 років тому очільники української громади заявили світові:

“Ми – культурний нарід і не уступім зі шляху борби, доки не здобудемо самостійну і соборну українську державу.” Під цими словами – підписи: Мирослав Сіменович, Н. Пікульський, С. Куропась, Ю. Небор, Т. Шпікула, В. Остапчук, М. Кречівська, І. Барабаш, М. Драган, П. Луцьків, В. Ковалик, П. Щербатий, Л. Тягнибік, Е. Команишин, Й. Коцовський, С. Воркун, А. Любас, М. Барабаш, Ю. Маслей, М. Белегай, Т. Дутканич, О. Тарнавський, Н. Цвян, І. Гвоздь, А. Чикало, Н. Гудз, Н. Подвайцятник, Д. Дякун, М. Бек, С. Чижович та інші.



Проти планів побудови українського павільйону виступив тодішній посол Радянського Союзу в США Максим Літвінов. Організаційний комітет з побудови українського павільйону дав гідну відсіч послові, розпочавши збірку грошей по усіх країнах, де проживали українці. Кошторис будови - $20,000.00. На цей час це були великі кошти. Люди надсилали пожертви від 25 центів до $1. У березні 1933 скарбничка нараховувала $ 5.000. Цю суму заплачено будівельній компанії, що втілювала у життя архітектурний проект Української Технічної Школи м. Львова. Оригінали креслень представлені в експозиції. На світлинах усміхнені і щасливі мрійники – вони закладають перший камінь під будову, яка вцілому обійшлася у суму $22, 676.19.


Тепер уявіть собі, сусідами українського павільйону був палац усіх народів – The Hall of Nations та павільйон розвитку транспортного зв’язку (Transportation Building ), головної артерії країни. Тому не звернути увагу на український павільйон, збудований у вигляді бойківського села на березі озера Мічіган, було неможливо!

Про те, що український павільйон виділявся своїм етноколоритом само собою зрозуміло.Оглянути виставку народного одягу, косівської кераміки, килимарства, моделей ляльок, виробів з дерева і металу, закуплених у ріднім краю Союзом Українок Америки, а також виставку скульптора Олександра Архипенка стояли черги. А далі читаємо спогади учасників: "Раптово здійнявся вітер і густа злива накрила Чикаго саме тоді, коли поруч з українським павільйоном проходила ціла урядова делегація на чолі з президентом США Гербертом Кларком Гувером. Пан Президент заховався від негоди під дашок ганку, прикрашеного гуцульською різьбою, а його свита оглядала виставку картографії, надіслану з Подебрадів..."


Газета “Chicago Daily News” помістила велику статтю відомого мистецького критика С. Бульє про неперевершений талант Олександра Архипенка (1887–1964), відомого українського скульптора. В окремому “Будинку Архипенка” розгорнулася його персональна виставка, де було представлено 44 роботи майстра. Саме завдяки йому “український Павільйон на п’ять місяців став важливим осередком культурного життя Чикаго.” Для нього були виділені чотири кімнати у правому крилі павільйону. Вкладанням експозиції займалася його учениця панна Ф. Голуа при допомозі самого автора. Під час українського тижня,, О. Архипенко ввійшов до складу комісії конкурсу “Місс Україна”.


Газетні шпальти чикагівських видань рясніли фотографіями української красуні Марії Любас в народному строї та повідомленнями, ”що кілька днів Архипенко працював над портретом панни Любас. Відомий мистецький критик С. Бульє порівняв Архипенка з скульптором світової слави. Солідні чікаські видання помістили критичні оцінки творчості Архипенка. Зокрема у щоденнику “Chicago Herald” мистецтвознавець Інес Канінгем зауважила, що представлення на світовій виствці творів Архипенка є найважливішою подією. “


Наступний будинок був музеєм народних ремесел. Голова Союзу Українок Америки Олена Лотоцька оформила кімнату вишивки. Для цього союзянки закупили на суму $2,225.00 виробів в кооперативи народного мистецтва у Львові.

Досліджуючи документи, повідомлення у пресі, раптово знаходиш щось таке, що вирізняє українців серед інших народів: " Бідна українка Агафія Бундзяк, яка працювала кухаркою, розуміючи важливість такої виставки, передала комітетові $100.00!” Про це з повагою написав священик о. Пристай з парафії у Нью Гейвин, де Агафія була парафіянкою. (Adjusted for inflation, $100.00 in 1933 is equal to $1,917.81 in 2020).

Союзянки Союзу Українок Америки, одягнені в національний одяг,вітали гостей. Відомий хореограф Василь Авраменко лобіював будівництво літнього театру та відповідав за концертну програму. Під час українського дня він зібрав 1000 своїх учнів, а сам затанцював гопак.

У Чикаго проживає його учениця, пані Розалія Дідс, яка у своїх 100 років передала музеєві костюм, у якому танцювала на сцені літнього театру.


Також тут виступав духовий оркестр під керівництвом Максима Оленського, відомий український мішаний хор під орудою Юрія Бенецького, музичний театр Мірошниченка, шкільний оркестр Harrison High School, що складався із 95 музикантів під керуванням капітана Івана Барабаша, 200 майстрів вехової ізди школи Якова Бабенка.


Понад 400 представників молодіжних організацій з Америки і Канади з’їхалися на свій форум до Чикаго, а Союз Українок Америки провів свою конвенцію, також під час виставки відбулася зустріч українських підприємців Америки.

12 тисяч відвідувачів почули, що Україна є! Для дорослих вхід до українського павільйону коштував 50 центів, для дітей – 25 центів, а для тих, що приходили в вишиванках – вхід був безкоштовним.

Кожна подія по-своєму цікава. Запрошуємо відвідати Український Національний Музей. Унікальність його виставок у тому, що через світлини минулого,

ми пізнаємо себе, наше коріння, наш український Всесвіт.

Відкриваймо разом маловідому українську Америку!

89 views0 comments
 

Subscribe Form

©2020 by UkrainianAmerica. Proudly created with Wix.com