Мати спудеїв України та меценатка др. Мирослава Іванців більше як пів-мільйона доларів вклала на стипендійний фонд Києво-Могилянської академії та Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті в Едмонтоні. Десятки разів перетинала океан, щоб бути в Україні, зустрітися та підтримати дисидентів, на багато років стати сестрою «шістдесятників», долучитися до жіночої громади України та активно пропагувати рухівську справу. На відміну від голосистих патріотів, робила впевнено важливі кроки у суспільство, яке її не зауважувало - туристку, що з ностальгією поверталася до своїх порогів, знаходила “випадково” тих, хто пройшли арешти, табори, як і тих, хто не служили радянським ідеям. Мирослава у 1939 році вступила до ОУН -Організації українських націоналістів, а в перший день окупації совітами Галичини, була ув’язнена. Після звільнення активно продовжувала свою діяльність вже на заході...Краків, Берлін, Вроцлав, Відень, Мюнхен, Регензбург, Гейдельберг і Чикаго... Належала до української патріотичної еліти, до тих, хто відроджував незалежність України на ділі.
Вона прожила довге і нелегке життя. Не маючи власних дітей, стала матір’ю студентам в Україні та в інших країнах, уфондовуючи стипендії, надаючи притулок у власній хаті в Чикаго, підтримувала фінансово майбутнім священикам дорогу до богословських студій. Була глибоко-релігійною, належала до української греко-католицької парафії св. о. Миколая. Назавжди закохана в літературу, історію, мистецтво, не забувала про музеї та художників, перетворивши також на галерею свій будинок.
Була Людиною світу, ніколи не прагнула посад, ані кар’єри в діаспорі, вона з гідністю прожила своїх 102 роки, більшість з яких в США, залишившись вірною донькою України.
Др. Мирослава Іванців народилася 13 лютого 1919 року у Винниках, що біля Львова. Тут закінчила народу школу, у десятилітньому віці розпочала навчання у приватній школі сестер Василиянок у Львові... тож у засвіти відлетіла в Чикаго, на св. Василия...
У 1938 році закінчує гімназію, їде у Варшаву, щоб студіювати медицину. Арешт у вересні 1939 року у Львові. через приналежність до ОУН, не похитнув ані на йоту її поглядів. Довелося залишити окуповану совітами Батьківщину і оселитися в Кракові. Пані Мирослава розповідала мені особисто про активність краківської студентської громади, яка прийняла її у своє середовище. Через постійні переслідування змінювала місце навчання, не розминаючись з мрією стати лікарем. У 1940 році поступила в медичний університет у Берліні, далі був університет у Вроцлаві, після закінчення якого у 1944 році отримала диплом лікаря дентиста...Подиву гідне бажання вчитися і вдосконалювати себе, незважаючи на війну, голод і холод, постійні переживання за родину, яка залишалася в Україні.
Опинившись у Австрії, знайшла роботу за фахом, і згодом вже зустрілася тут з мамою і сестрою, які також стали скитальцями, шукаючи притулку у таборах переміщених осіб. Далі був Мюнхен і Регензбург. Зустріла свою долю – Івана Іванціва, з яким розділила найкращі роки свого життя.
Він любив дружину і підтримува її у всіх починаннях. Несподвано помер у 1982 році. Це був подвійний удар для пані Мирослави, яка втратила маму і чоловіка упродовж року. Це у його пам’ять нею створені фонди, через які вкладено в українську науку понад пів мільйона доларів.
У Гейдельберзі (Німеччині) Мирослава Іванців здобула ступінь доктора медицини у 1948 році, а в 1949 році родина емігрувала до США. Нова країна і нові виклики. Розпочала життя з робітниці на фабриці, паралельно вивчала англійську мову, щоб змінити фах на працівника адміністрації. Чоловік служив в американській армії, його частина знаходилася в Європі і Мирославі було дозволено бути поруч. Після служби знову повернулися до Чикаго, щоб від 1968 го року до 1993 щороку їздити в Україну.
Др. Мирослава Іванців жила скромно, будучи самодостатньою та багатою душею.
Сумну звістку про смерть др. Мирослави Іванців повідомила нам її і наша приятелька Марія Щерб’юк, згадавши при цьому що до останнього дня свого життя, щонеділі, пані Мирослава слухала радіопередачу Климчаків “Українська Хвиля”. Фотографії надіслала п. Марта Фаріон, яка багато років близько знала п. Мирославу, так як вона була прятелькою її мами, св. пам’яті Ярослави Фаріон. Відходить покоління справжніх і великих Українок, тих, що тримали на своїх жіночих плечах небо.
Вічная пам’ять.
Марія Климчак, редактор радіо “Українська Хвиля”, Чикаго.