Нове життя розпочинається для багатьох реліквій, які зберігаються в Українському Національному Музеї в Чикаго (УНМ). Живі звуки класичної музики, фортепіанні мелодії викрешують з минулого неперевершину гру Любки Колесси – однієї з найвеличніших піаністок ХХ століття. Адже це – перша піаністка високого міжнародного класу, що була знана у світі саме як українка.
Львів’янка Любка Колесса отримала блискучу музичну освіту у Віденській академії музики, розпочавши концерування у п’ятнадцятирічному віці. Своє перше визнання піаністка здобула в Австрії ще в 1918 році, ставши володарем високої нагороди, встановленої для кращих випускників Академії фірмою «Безендорфер» – концертний рояль. Музичний інструмент, який має сьогодні історичне значення, подарував українському музею др. Юрій Подлуський, двоюрідний брат Любки Колесси. Тепер «Безендорфер» належить Українському Національному Музею. Незважаючи на більш, ніж столітній вік, його голос «ощасливлює» магією, закладеною у його ж душу піаністкою, чий стиль та образ асоціювалися для слухачів з образом України.
Часто на перехресті долі є чимало речей, які супроводжують людину, наповнюються її життям. Багато може розказати рояль про свою господиню мовою звуків. Проте найтеплішими спогадами про знамениту кузинку ділиться др. Юрій Подлуський: “У нашій родині усі жінки марили музикою. У кожному домі стояло фортепіано, і не можна було собі уявити, щоби на свята чи у будні вечорами не лилася музика. Ми мешкали у Перемишлі. Мій батько Володимир Подлуський був суддею. Він знався на музиці, але коли за фортепіано сідала наша мама Марія, не міг відвести від неї погляду. Найбільшою радістю була гра бабуні – Ольги Літинської. У свій час вона навчалися у відомого піаніста Кароля Мікуля, учня Шопена. А коли її улюблена онука Любка перейняла піаністичний хист, гордості бабуні не було меж. Кузинки Христя і Любка навідувалися з Відня, а згодом з Праги до нашого дому. Я з двома братами ходили навшпиньках, щоби дівчата відіспалися на перинах. А як сонце повертало вже на полудень, бабуня несла своїм княжним тепле молоко…Я був значно молодшим за моїх обдарованих кузинок і з заздрістю дивився на старшого брата, який супроводжував їх у “променадах” по Перемишлю. Понад 20 років ми не бачилися. Любка давала справжні концерти у багатьох країнах світу, вона бачила багатотисячну аудиторію, чула захоплені вигуки «брава!» і з вдячністю приймала букети прекрасних квітів. Вийшла заміж за англійського лорда, від 1940 року жила у Канаді, концертувала Північною і Південною Америкою.
У 1959 ми зустрілися у Чикаго. До нас у гості приїхали аж дві тети, сестри моєї мами – Ольга Колесса з Чехословаччини та Стефанія Ромер з Польщі. Побачитися з бабунею Ольгою Любка привезла свого сина Ігора з Канади. А через рік ми зустрілися у Торонто. Я, будучи з дитинства колекціонером, намовив Любку продати мені рояль, про який у родині складали легенди. Тому, що кузинка поділяла мій інтерес до музики і до збереження родинних реліквій, рояль переїхав до США.”
Колекції, зазвичай, формують власний світ збирача і вирізняються його інтелектом, темпераментом, душею. Доктор медицини Юрій Лукіян Сас-Подлуський – один з найвідоміших фалеристів у світі, почесний президент американського нумізматичного товариства, меценат Українського Національного Музею в Чикаго. Серед людей, які мали особистий вплив на формування характеру, др. Подлуський вважає свого діда, перемишського лікаря Лукіяна Літинського та хресного батька Олександра Колессу, мовознавця і літературознавця, поета, ініціатора багатьох суспільно-громадських починань в Україні і за її межами,організатора української вищої школи в еміграції, професора Львівського, а згодом Карлового університету у Празі, першого ректора Українського Вільного Університету, депутата австрійського парламенту.
На початку ХХ століття родина Колессів жила між Львовом, Віднем і Прагою. Любка Колесса народилася у Львові 15 травня 1902 року. Майстерності піаністки Колесса навчалась у Віденській академії музики в Луї Терна та в Meisterschule тієї ж Академії в знаменитого Е. Зауера. Обидва учителі були учнями Ліста. Президент Чехословаччини Т. Масарик приятелював з Олександром Колессою. Наприкінці 20-х років в офіційній резиденції президента Чехословаччини на Градчанах, у присутності О.Колесси та його дружини Ольги Колесси-Літинської їхня дочка, відома піаністка Любка Колесса, грала для родини президента та його друзів. За словами музичних критиків Любка була «Артистка з Божої Ласки». Вона торувала шляхи на світову сцену від дебютних концертів у 20-их роках у Відні до 178 концертів за один передвоєнний сезон у різних містах Європи. Кожне повернення до рідного міста ставало подією. Протягом 1925—1929 pоків артистка щорічно давала у Львові концерти з двома великими і різноманітними програмами. Пізніше концерти відбулися ще в 1933, 1936 та 1938 роках.
Враховуючи історичні реалії того періоду, зрозуміємо й урочисто-схвильований, піднесений тон композитора Барвінського, котрий так вітав першу появу двадцятилітньої артистки на сцені Музичного товариства ім. М. Лисенка: «З чужини доходили до нас вістки про «святу Цецилію», яка заблукала до фортепіану; ми довідувалися, що під вражінням її чарівної гри гострі рецензійні пера випадали з рук музичних справоздавців, які в покорі клонили голови зі словами найглибшої дяки. Чимало з нас догадувалось, чимало передчувало, та ніхто — за малими винятками — не переживав того «чуда», про яке читав. Бо його сила, яка захоплювала чи осліплювала їх, чужих, нам гоїть рани, нам сталить серця та душі і каже знову вірити в якусь кращу будуччину… У цьому випадку для мене, як Українця, є чимось невимовно відрадним та ущасливляючим, що можу писати про те: саме тому, що цією чудотворною «святою Цецилією» є член нашого поневоленого народу — українська піаністка Любка Колесса…». В. Барвінський, постійний музичний референт львівських часописів, написав у 1927 році: «Коли недавні чужинні критики порівнювали нашу піаністку з напівотвореним пучком, то в теперішній момент той пучок уже пишно розцвівся, не стративши нічого з чару своєї в нім укритої таємності. Любка Колесса стає виразною, визначною індивідуальністю.» ( «Дзвін» № 9, 1990).
До своїх концертних програм піаністка вибирала яскраву музику. Тут головне місце займали твори Моцарта, Шопена і Брамса, великі цикли Шумана, органні транскрипції Баха, концерти для фортепіано з оркестром Бетховена і Ліста. Поряд із відомими творами західноєвропейських композиторів, на концертах Любки Колесси звучали твори українських композиторів – М. Лисенка, В. Барвінського, Н. Нижанківського. У 1937 році в програмі Лондонського телебачення артистка виступила в українському національному вбранні. Після концерту накривала клавіатуру вишитим рушничком, який зараз є музейним експонатом УНМ. Упродовж двох десятиліть концертувала багатьма європейськими країнами, Латинською Америкою, випустила платівки зі звукозаписами в престижних німецьких та англійських фірмах. Маловідомим є і те, що в 30-их її було запрошено з концертами в “совєтську” Україну. Її слухали у Києві, Харкові, Одесі. Як згадує др. Юрій Подлуський: “Любка тоді з Великої України привезла чудовий полтавський стрій і дуже любила його одягати”. У 40- их роках про неї заговорили американські та канадійські музичні критики. Піаністка виступала у симфонічних програмах, співпрацюючи з найвидатнішими диригентами її сучасності, такими як Вільгельм Фуртвенглер, Бруно Вальтер, Віллем Менгельберг, Герберт фон Караян, Карл Бем та ін.
Кар’єру педагога розпочала в 1942 році в Торонтській консерваторії (тепер Королівська музична консерваторія). Далі була праця в Музичній консерваторії Квебеку, на музичному факультеті університету Меꥳл. Її студенти стали відомими музикантами і композиторами. Останній концерт піаністки відбувся в 1950 р. у Нью-Йорку в Карнеґі-Гол. “Колесса в Карнеґі. Вона сюди належить”- написав музичний критик Луїс Бянколі 28 січня 1948 р. в New York World Telegram. Іншими словами – народжена, щоби грати в найкращих концертних залах світу, Л. Колесса прожила довге і цікаве життя. Померла у 95-літньому віці в Канаді, в серпні 1997. Похована на цвинтарі Йорк у Торонто.
Меценатом можна стати лише за покликом душі. Др. Юрій Подлуський вважає, що підтримувати музейництво є насамперед виявом любові до своєї Батьківщини – до України. Захоплення мистецтвом, любов до музики і культури допомагають йому, у його 90 років, дивитися на світ з оптимізмом. “Руки не завжди мене слухають, коли я намагаюся музикувати. Тому краще, хай Любчине фортепіано прислужиться культурі. Воно відчуває і наче магнітом притягує до себе талановитих музикантів”, – каже меценат, даруючи інструмент музеєві.
Унікальність австрійської фірми “Босендорфер” (Bosendorfer), заснованої у 1828 році, у тому, що кожен рояль – витвір індувідуальної творчості майстра. Найвідоміші і найкращі класичні мелодії були написані композиторами Шопеном, Лістом, Дворжаком, Вагнером на “Безендорфері”. На ньому грали – імператор Франц Йосиф I і Рональд Рейґан, Леонард Бернстайн і Мстислав Ростропович, Хосе Каррерас і Пласідо Домінго, ансамбль ABBA і Шарль Азнавур, Френк Синатра і Любка Колесса.
Світлий ангел української піаністки допомагає талановитій українській молоді розкрити себе, повірити у власні сили і так, як вона, пропагувати українську культуру на світовому рівні. Її знаменитий рояль ще довго даруватиме чарівні мелодії життя.
Марія Климчак куратор Українського Національного Музею в Чикаго