Вони приходять з молитвою у важкий час, нагадуючи про себе. Кілька років тому мене зацікавила світлина під час роботи в музеї...! Я впізнала на ній Людину, яка залишила слід у серцях багатьох- найерудованіший проповідник, знавець філософії, богослов’я, Святого Письма, історії Церкви, літургіки, також мистецтва і архітектури - отець-доктор Іноке́нтій Лото́цький (*3 листопада 1915 р., с. Старі Петликівці — †4 липня 2013, Чикаго, США) — єпископ Чиказький Української Греко-Католицької Церкви (1980–1993), василіянин, проповідник, місіонер, визначний організатор релігійних товариств, педагог, сповідник. Знайдіть і Ви його серед братів-василіянів! Тоді йому було 19 років!!!
Ілярій Лотоцький народився 3 листопада 1915 року в Старих Петликівцях, нині Бучацького району Тернопільської області. Після закінчення народної школи в рідному селі перейшов до Місійного інституту імені св. Йосафата при монастирі отців Василіян у Бучачі, який закінчив 1932 року. Того ж року вступив на новіціят отців Василіян у Крехові, де прийняв чернече ім'я Інокентій, а по його закінченні, 1934 р., склав там перші обіти й виїхав на гуманістичні студії до Лаврова біля Старого Самбора...22 грудня 1980 року папа Римський Іван-Павло II номінував о. Лотоцького єпархіальним єпископом Чиказької єпархії святого Миколая УГКЦ. Єпископська хіротонія відбулася 1 березня 1981 року в Римі. Головний святитель — кардинал Йосиф Сліпий.
Після зустрічей і спілкуватися з Владикою Інокетієм завжди було сонячно.
Запрошую у травневу подорож сакральними осідками України. Чому у Лаврів? Відповідь у світлині, збереженій в архіві Українського Національного Музею в Чикаго.
У цій світлині видимий знак великої любові до Чину Янголів української греко-католицької церкви, духовенства на бойківсько-лемківському пограниччі.
1934 рік, зїзд українського духовенства Старосамбірщини в Лаврові. Про саму світлину отець Протоігумен Василь Салковський, ЧСВВ:” Безсумнівно історична світлина . Я нарахував аж 43 у Василіянській рясі...Від Добромилської реформи Василіяни відіграють важливу ролю у вдоволенні нашої церкви!”
Лаврівський монастир належить Василіянському ордену Української греко-католицької церкви, герб якого досить символічно прикрашає лаврова гілка. Селище Лаврів знаходться у Старосамбірському районі на Львівщині.
Про що розповіла світлина?, зберігши запис - "Лаврів, 1934 рік. Після відправи у церкві"...
Історики кажуть, що церкву, посвячену монаху-пустельнику св. Онуфрію, збудував славетний князь Лев Данилович, син засновника Львова, засвідчивши своєю грамотою від РБ 1292 го. Тут зберігалися мощі св. Онуфрія. Археологи встановили, що вівтарна частина та простір під куполом датуються XIII ст. У вівтарній частині храму було знайдено нішу – аркасолію, в якій у давні часи могли зберігатися останки князя Лева. У підземному некрополі монастиря поховані молдавські князі Костянтин Бессараб та Степан Петрічайка. Тут же покояться єрусалимський патріарх Макарій Лігарід, київські митрополити, греко-католицькі єпископи.
Вперше Лаврів і монастир документально згадуються у грамоті польського короля Ягайла про передачу його Перемишльському владиці. У 1549 році монастир знищила пожежа, а у середині XVII він приходить у запустіння. Протягом 1675 - 1705 років добудовується головна церква комплексу у рисах українського бароко. З 1691 року монастир обіймає провід над іншими монастирями в околиці. З 1790 по 1911 роки при монастирі існувала головна окружна школа. До наших днів з 13 століття дійшла вівтарна частина храму. Збереглися і фрески 15 століття. Найбільший розквіт монастиря припав на 1920-30рр. Тут працював Василіанський ліцей. Тільки посівної землі монастир мав 1000 га, а лісу - 750 га (станом на 1930). Монастирська бібліотека була однією з найбільших на Західній Україні, в архіві зберігалися грамоти князя Лева, писані золотом рукописи, раритетні видання, при монастирі діяв церковний музей з колекцією рідкісних ікон. На початку XX ст. в роботі над дослідженням розписів Онуфріївської церкви брав участь митрополит Андрей Шептицький. Вересень 1939 року став початком занепаду святині, нищення архівів. Перші совєти грабують монастир, його архів на підводах вивозиться в тодішній райцентр Стрілки, де палають стародруки з усієї околиці. Монастир у воєнні часи став казармою, повоєнні –військовим складом, а з 1960-х років –школою-інтернатом для дітей з вадами розвитку. У 1989 році комплекс повернуто отцям-василіанам.
Щороку прочани сходяться, щоб вклонитися поверненим до монастиря мощам Святого Онуфрія – заступника подорожніх, бездітних родин та породіль. Лаврівський монастир завжди був центром духовної освіти та культури. Одна мить – і вона в минулому на світлині з невідомою долею священиків, життям цілого покоління, покладеного на вівтар своєї Церкви. (Марія Климчак)