Наближається 4о-ий день Мартиних останніх земних побачень, попереду небо і вічність, зоряний дім, де кожному з нас належить одне вікно. Промені з її, яскраво-освітленого, досягають землі, бо тут залишилися велика любов, якою Всевишній вінував при народженні.
Марті Коломиєць за останній місяць тисячі знайомих і зовсім незнайомих людей адресують свої листи, на цей раз вдячності за все, що встигла зробити, поспішаючи жити. Я дякую Марті за присутність у моєму особистому житті.
Дві долі – такі однакові у бажанні самореалізуватися, досягти, перейняти, бути почутою. Два континенти – одна народилася в США, інша в Україні. Два літаки з квитком на постійне місце проживання – мій до Чикаго, її – до Києва. Життя відрізнялося восьмигодинною різницею в часі та її, Мартиною присутністю, часто віртуальною, та все ж безперервною: як журналістки у моїх радіопрограмах; як лідера проекту з розвитку громадянського суспільства; я зустрічала її з групами міжнародних делегацій у Чикаго; як з дочкою художника, Анатолія Коломийця, радилася відносно інсталяцій батькових виставок у музеї, як з директором з комунікацій Української католицької освітньої фундації, обговорювали разом з чоловіком Марти, Данилом Яневським, проект стажування студентів школи журналістики УКУ в Чикаго... А ще спільні проекти щодо презентації фільму про Патріарха Йосифа Сліпого, який створили разом з Данилом, зустрічі фулбрайтівців та рекомендації на стажування...цей перелік можна продовжувати...
-Марійко, подавай заяву, ти мусиш приїхати до Києва по програмі Фулбрайта, для тебе це буде корисно.
-Була на концерті Славка Вакарчука, тримай нове СД!
- Ця лялька-мотанка для тебе, знаєш її авторка з Рівенщини, треба підтримати!
-Pryvit, Mariyko. Here is my invitation project form my Tatko's exhibit. Please let me know what you think....I chose this watercolor because it looks like a lush spring.
-Подумай про проект Щедрика, треба це зробити...
- Ти вже закінчила свою книжку, присилай, надрукую...
- Там Малкович тобі телефонуватиме, скинь йому необхідні фото,- цей месидж був останнім...
Через подружжя Яневських, я познайомилася з багатьма непересічними сучасниками, які, як і вони, живуть повноцінним, яскравим життям, яке, на превеликий жаль, одного дня зупиняється. Ніколи не могла уявити колись, будучи офіціанткою на весіллі у Марти з Данилом, що долі наші часто перетинатимуться на двох берегах і двох континентах. Саме тоді ми познайомилися, коли наречені дякували адміністрації Українського культурного осередку за свято.
«Ми були парнтерами, які об’єднали, інтегрували те, що на перший погляд об’єднати та органічно з’єднати було в принципі неможливо.
Цінності моєї родини, родини київських російських емігрантів, які не знали української та цінності її родини галицько-полтавських біженців, які не знали і не хотіли знати російську.
Ми слухали, почули і прийняли один одного такими, якими ми були, є і будемо. Я – з моїм тоталітарним комуністичним минулим, вона – з її демократичним та вільним» -Данило Яневський.
Через чверть століття згадуєш білий вельон і щасливу усмішку, поруч був той, хто зустрів її у Києві, щоб іти спільно вже їхніми дорогами... аж до сизого серпневого ранку, коли білі янголи зачерпнули синяви в Мічігані, понесли над Дніпро, дощем любові з рідного міста, від рідних людей, скропили стежину до райської брами... Вона ще тут, у молитві, думках, спогадах про чисті миті наших побачень по два боки океану. Два роки тому, на свято Успення Пресвятої Богородиці, ми були на прощі в монастирі в Уневі. Повна життя, доброти, Марта розпитувала мене про дітей, родину, а по поверненні до Львова, цілий вечір ми бродили цукернями, які були нашими. На прощання обидві розплакалися...обіймаю... бачу щиру усмішку і поспішне - «Па-па... там Данило чекає!!!»
» В останній ранок її життя причепив на нашій веранді для неї ще одне серденько і ще одного ангелика. Сказав: Масюня, це моє серденько – для тебе, а янгол -для мене. Вона дуже сміялася. І за пів-годи пішла до ягельського світу разом з моїм серцем. Її останній подих був мої долоні. І це – велика Милість Отця Небесного. Своїм крилом, подихом, словом, вчинком, поглядом вона торкнулася кожного з вас. І ще тисячі тисяч по всіх українських світах» - Данило Яневський.
«У цей важкий час ми усі усвідомлюємо, що у дуже багатьох справах Марта була донором для хороших справ і для усіх нас, а ми приймачами її світлої енергії. Тому, ми дуже вдячні Марті Коломиєць за її життєствердність», - написав владика Борис Гудзяк, щирий приятель Яневських.
Марта Коломиєць стала зіркою для українських журналістів, ще у 1987 році. Тоді про неї писали як про “шпигунку”, яка наважилася записати інтерв’ю з В’чеславом Чорноволом та Михайлом Горинем. На сторінках Фейсбуку один із друзів Мартин Кислий розповів про цікаві факти:
«У 2015 році переглядаючи справи 16 фонду (секретаріат КДБ УРСР) за 1987 рік в архіві, мені трапився один з багатьох листів Голови КДБ Галушка до Щербицького про націоналістичну діяльність Чорновола та видання «Українського вісника». Проте, наприкінці цього повідомлення була зазначено, що з метою формування суспільної думки проти «отщепенцев», та з використанням матеріалів конфіскованих у «гражданки США Коломыец», було підготовлено проект статті «Интервью из-под полы» до «Радянської України». У проекті статті, з усією тогочасною риторикою, яскраво оповідалося як під час митного контролю в Борисполі було затримано «контрабандистку» мешканку Нью Йорка Марту Коломиєць, в якої було вилучено «мініатюрну» відеокасету.
Під час перегляду касети було виявлено, що на ній записано розмову з В’чеславом Чорноволом та Михайлом Горинем. Очевидно, що стаття була не про Марту Коломиєць, її візит лише спробували використати для того щоб пов’язати Чорновола із СКВУ та ЦРУ та викликати у широкої громадськості осуд таких зв’язків. Коли я сказав Марті, що знайшой в архіві згадку про її візит в Україну в 1987 році, вона дуже зраділа, бо подумала, що знайдено конфісковану тоді в неї в Борисполі відеокасету. Коли ж я пояснив, що, на жаль, мова йде лише про копію статті в Радянській Україні, вона мені розказала, про той випадок, про те, що інтверв’ю з Чорноволом та Горинем сталося абсолютно випадково, що, очевидно, ніякого завдання від ЦРУ вона не мала і просто під час випадкової зустрічі використала унікальну можливість записати дисидентів, про яких тоді говорили за океаном. Марта згадувала, що окрім провокативної газетної статті, з метою підірвати довіру до Чорновола, її касету декілька разів крутили по Львівському ТБ (може вона там збереглася?). Вона жартувала, що касета виявилася кориснішою в Україні, де, згідно з переказами, її, на вимогу, глядачів повторювали і повторювали в ефірі, ніж у США».
Після випадку у Борисполі Марті Коломиєць було заборонено в’їзд в СРСР, приїхати в Україну вона змогла вже у 1990-му році, а в 1991 році в готелі Дніпро було відкрито бюро «The Ukrainian Weekly». В 2006 р. Указом Президента України за особливі заслуги перед Україною Марті Коломиєць надано звання «Заслужений журналіст України».
У 2020 році готувалася прийняти громадянство України. Заяву на ім’я президента України написала, відправити не стало часу. З дозволу чоловіка, Данила Яневського, публікую її зміст, щоб побачити скільки можна вмістити праці у долонях українки.
«Шановний Пане Президенте!
Понад усе мої батьки, які все своє життя жили рідною Україною, десятиліттям брали якнайактивнішу участь в діяльності українських громадських організацій в США, мріяли отримати громадянство України. Найбільшою нагородою для батька, Коломийця Анатолія, стало присвоєння почесного звання «Заслужений художник України». До отримання громадянства він, на жаль, не дожив.
Прошу Вас надати мені громадянство України. Розглядаю таку можливість, як велику честь та відповідальність.”
Марта-Анна Коломиєць народилася в Чикаго у 1959 році, в родині Анатолія та Люби Коломийців, емігрантів з таборів переміщених осіб, яких дороги ІІ Світової війни закинули на захід, а згодом до США.
« Наше покоління виховувалося в дусі не тільки американського, але й українського патріотизму. Я вчилася в Школі українознавста в м. Чикаго, вільно володію українською мовою, була активним членом скаутської організації ПЛАСТ. Після закінчення університету Urbana-Shampaign за фахом «журналістика», працювала директором Українського Інституту Америки, згодом редактором найстаршого українського англомовного тижневика «The Ukrainian Weekly», який видає Український Народний Союз в Сполучених Штатах Америки.
З січня 1991 р. постійно проживаю в УРСР/Україні. В березні 1991 р. відкрила в м. Київ бюро The Ukrainian Weekly (акредитація в МЗС УРСР N 2), перше іноземне представнитво ЗМІ в УРСР, очолювала до 1997 р. Одночасно працювала кореспондентом агенства Associated Press та Newsweek по Україні.
В 1996- 1999 рр. працювала прес-секретатарем Агенства США з міжнародного розвитку (USAID). За моєї участі в Україні було реалізовано сотні профінансованих проектів в секторах «громадянське суспільство», «охорона здоров’я», «економічний розвиток», «аграрний сектор», «розвиток парламентаризму т демократії».
В 1999-2002 рр. – директор Української програми ринкових реформ. Мета програми – економічна освіта громад України через телевізійні та радіопрогами, друковані засоби масової інформації. За моєї ініціативи та безпосередньої участі в Україні було створено 25 регіональних прес-клубів, більшість з яких працюють досьогодні.
В 2002-2004 рр. очолювала програму «Партнерство за прозоре суспільство». Фокус програми – створення антикорупційних громадських коаліцій (у співпраці з профільним комітетом Верховної Ради України, який очолював Володимир Стретович).
В 2004-2007 рр. – керівник програми «Партнерство громад», основна мета якої – розвиток місцевого самоврядування, допомога в розробці місцевих ініціатив в сфері комунальних послуг, а також встановлення зв’язків між містами України та США (наприклад, Києва та Чікаго). Я є членом Ради Комітету «міста-побратими Київ-Чікаго» (“Kyiv-Chicago sister cities”).
В 2007-2009 рр. – керівник Українського офісу Національного демократичного інституту США (NDI), який допомагав розвитку всіх українських політичних партій, без огляду на їх ідеологічні розбіжності.
В 2010-2012 рр. – директор з комунікацій Української католицької освітньої фундації, основна мета якої – розвиток Українського Католицького Університету (м. Львів) як флагмана університетської освіти в Україні, заснованого на передових європейських та світових стандартах навчання.
З 2006 р. – член правління україно-американської організації «Приятелі дітей», яка надає матеріальну допомогу українським сиротам та знедоленим дітям.
З 2010 р. – член правління Українського жіночого фонду, який активно допомагає розвитку українських жінок в сферах бізнесу, політики, громадянського суспільства.
З 2013 р. керую Програмою академічних обмінів ім. Сенатора В. Фулбрайта, спонсорованої Конгресом США. В рамках програми понад 1 000 українських вчених та студентів отримали стипендії для навчання в провідних університетах США, також понад 800 громадян США стажувалися та навчалися в Україні.
В 2001 р. я отримала посвідку на постійне проживання в Україні...», - писала про себе у заяві Президентові України Марта Коломиєць.
16 серпня 2020 р. Марта Коломиєць -директорка Програми імені Фулбрайта в Україні, керівниця багатьох освітніх і культурних проєктів, відлетіла у засвіти. 22 серпня 2020 року у Києві, у Храмі Вознесіння Христового відбулося прощання з Мартою. Це вона була однією з ініціаторів зустрічі Бл. Любомира та Президента Кучми на початку 2001 р. Результат: рішення про надання ділянки під Патріарший Храм та запрошення Івана Павла ІІ відвідати Україну з державним візитом, який, з Божою поміччю і відбувся в червні 2001 р. Поховано на Байковому кладовищі в Києві.
Іван Малкович, добрий приятель родини, одним з перших повідомив інтернет-спільноту про її відхід : "Бог забрав до себе Марту Коломиєць— одну із найсвітліших людей, яких я знав, людину великого серця. Таких друзів у житті нам даровано зовсім обмаль, і коли вони так раптово відходять, відчуваєш, як збільшується неосяжна порожнеча... Справжня Приятелька, якій можна було довірити найсокровенніше. Будучи визначною громадською і суспільною діячкою, яка зробила для України море добрих справ (і мала ще чимало високих задумів), Марта водночас була наділена зовсім неформальним даром здружувати і зріднювати людей з різних континентів, огортаючи їх своєю турботливою увагою. Думаю, мало хто з нас зумів віддячити їй такою самою мірою. Тепер залишається тільки молитва. Царство Небесне, дорога Мартусю! Найсвітліша, найвдячніша пам’ять. Співчуття усій твоїй родині”.
26 вересня 2020 р. поминальні відправи за св.пам’ять Марту Коломиєць відслужаться в Чикаго, в українському греко-католицькому соборі св. Володимира і Ольги. Приношу щирі співчуття родині.
Марія Климчак, редактор радіопрограми Українська Хвиля