Ми продовжуємо наші мандри стежками перших українських емігрантів у країні, яка для мільйонів людей на планеті асоціюється із словом «Свобода». Великий сучасний тлумачний словник української мови (2004 рік) пояснює це слово, як відсутність політичного і економічного гноблення, утиску та обмежень у суспільно-політичному житті якої-небуть верстви або всього суспільства; воля; життя.
«Свобода» - так нарекли першу українську газету, яка народилася у кінці позаминулого століття на берегах Гудзону з благословення отця Григорія Грушки. Газета «Свобода» є бажаною гостею в українських родинах Америки, Канади, Австралії, Європи, України. Безперечно, що від часу виходу першого числа газети розділяє нас біш, ніж століття, змінився світ і люди, але залишається історія, яка зупинила час.
Рік 1893. “І чужому научайтесь, свого не цурайтесь!” – заповіт великого Тараса Шевченка українцям на першій сторінці газети, якій судилося стати головним архіваром української еміграції, просвітителем, голосом української спільноти, національно-патріотичним вісником.
Якщо вам пощастить зустрітися із першими числами прабабусі сучасної «Свободи», ви з вдячністю до минулого, перечитаєте по кілька разів чотири сторінки. Такою завеликою була газета, виходила раз на два тижні накладом 2.200 примірників.
Зворушує слово редактора:” Браття русини! Народе руський1 Родимці! Пускаючи цей перший нумер нашої часописі в широкий світ, кличемо Вас щироруським братським голосом прийміть і привітайте, яко свою «Свободу»!” Отець Григорій Грушка писав:” Нашою задачою єсть просвіщати руський народ, боронити його честь, вказати дорогу до поступу і цивілізації.”
На початках газета належала отцеві Грушці, два роки пізніше стала власністю отця Нестора Дмитрова та отця Івана Костанкевича, а від 1900-го року – отця Івaна Ардана. Ще через сім років перейшла у власність спілки Exchange , а у 1908 році її, разом з друкарнею за $ 16.855,00 закупив Український Народний Союз, органом якого вона залишається досьогодні.
Кожен новий день був учителем для новонародженої газети. Вона набирає чим раз більше сил і з 1895-го року стає тижневиком, у 1906-ому році переходить на фонетичний правопис, 1910-го року збільшує розмір до 12 сторінок української мови, а від 15 жовтня 1914-го року стає органом не Руського, а Українського Союзу. Рік пізніше, під час І-ої Світової війни, стала виходити тричі на тиждень, а від жовтня 1920-ого року стала щоденною газетою з постійно зростаючим тиражем.
Вслухаймось у її голос:
” Замовляйте «Свободу» – одинока руська газета в Америці. В тій газеті вичитаєте за політику американську і довідаєтеся, що діється у Старім Краю, і навчитеся, як жити, щоб другі чужі з нас не сміялись.У «Свободі» суть повісті поучаючі, забавні, смішні. Довідаєтеся з неї про роботу на різних плейсах, та довідаєтеся про наше товариство Союз, і про другі цікаві речі, тільки $ 2. доляри на рік за «Свободу».” - Так рекламувала себе газета у Першому Руському Американському Календарі, виданому у 1897-ому році в її ж друкарні.
Ранній період газети відноситься до періоду національної невиразності. “Свобода” пливла серед бурхливих течій, приставала до берега із назвою «Руський», а поруч неслася з шаленою швидкістю течія «Русская», заманюючи обіцянками та царськими рублями до всеросійського. Як бачимо, штурвалом вміло провадив отець Григорій Грушка. Це по-справжньому апостольська постать з винятково делікатним підходом і розумінням фонетики ідей, пропагованих в свободолюбивій Америці.
Все, що розповідає про перші кроки «Свободи», про її творців, її читачів, назавжди залишиться історією, виповненою романтикою.
Починалося усе на вулиці Варен у трьохповерховому будинку під номером 247. Тут проживав єдиний греко-католицький парох у Джерзі-Ситі та Нью-Йорку – отець Григорій Грушка. Невеликого росту, кремезної будови, з привітним, розумним обличчям проповідника, поета. До його помешкання сходилися усі дороги з Америки і Європи. Хтось шукав краян, хтось просив допомогти з працею, а хтось вже тримав у сповитку немовлятко, майбутє української Америки, яке отець тут же хрестив. І любив той жартівливий отець усіх своїх людей, допомагав чим міг, а найголовніше роздавав поміж них книжки. Вечорами у своєму ж домі вчив неграмотних читати доступні простому люду книжечки, які виписував зі Старого краю з “Просвіти”. Коли ж залишався сам, то думка мати для тих людей газету не давала спокою. Зібравши трохи грошей, виписав зі «Ставропігії», зі Львова, черенки.
Запросив на вечерю своїх найближчих приятелів. І як ви здогадуєтеся, це мали бути перші сходини новоутвореної редакції. Сюди увійшли Денис Салій, який одночасно був для отця Грушки дяком, бібліотекарем, писарем і кухарем, Сидір Ференц – філософ, Денис Пирч – учитель, журналіст та майстер варення борщів.
Про що говорили ці мрійники? – Як згадував пізніше у своїх спогадах Денис Пирч,-“про газетярство”. Ось послухайте нашого першого українського журналіста в Америці:
“Про газетярство ми не мали найменшого поняття. Англійськими газетами не послуговувалися, бо не знали мови, а інших під рукою не було, ну і пиши, як хочеш. Та й бо не знали наші люди газети читати. Крім молитовника ніколи нічого не мали в руках. Хіба часом “божого листа” хтось дістав з краю”…Темою до розмови стала назва газети. “Живемо в Америці, в краю свободи, а ми українці, повинні прямувати до Свободи - ось вам і назва газети!” – захоплено говорив Денис Пирч і всі погодилися. “З радості заспівали “Многая літа” та “Ще не вмерла” і щоб не зрадити добрим прадідівським звичаям, дяк приніс бляшанку пива, якою усі поздоровкались і було по хрестинах”.
У їдальні отця Грушки стояв великий стіл. Над черенками чаклували Денис Пирч і Сидір Ференц, отець слідкував, щоб все добре вийшло. Зернятко до зернятка-перші чотири сторінки були складені. Поклавши сиру верстку на тачки, повезли її під один дім на вулицю Мантгомері. Тут у англійській друкарні, 15-го вересня 1893-го року друкувалося перше число «Свободи». Скільки було радості, коли робітник виніс два пакунки, склав їх на ті ж самі тачки і на здивування перехожим, двоє дорослих чоловіків, щосили пхали перед собою доргоцінну ношу, яка називалася українською справою. 20 квітня 1894-го року отець Григорій Грушка помістив у газеті “Десять народних заповідей”. Вони звернені до усіх поколінь - минулих, теперішніх і прийдешніх:
“ Не називайся даремно українцем, якщо ти байдуже дивишся на українську народну справу в Америці”.
“ Не свідчи фальшиво проти Свободи, а переконайся де правда”.
“Не читай жодних газет, які видаються українськими буквами, але не мають українського духа”.
Газета “Свобода”, маючи великий життєвий досвід за плечима, залишилася вірною заповідям свого засновника, отця Григорія Грушки - сіяти зерна правди в українські душі.
Завтра у своїй поштовій скриньці я знайду “Свободу”, довголітню приятельку української Америки.
Марія Климчак, дослідниця історії Української Америки