Search

Українська школа в Америці.Катедральна школа св. Миколая в Чикаго.


Наша з вами екскурсія слідами українства продовжується. Поруч із катедрою св. Миколая, у Чикаго знаходться школа св. Миколая. Перед нами два великі будинки з широкими вікнами у світ. Сподіваюся, що ви не втомлюєтеся слухати-читати свого екскурсовода. Отож за синіми, розписаними українськими орнаментами, дверима історія трьох поколінь емігрантів, які вийшли у світ з стін цієї Альма-матері...



Про все по-порядку.Задаймося питаннями – хто і коли в США відкрив першу школу з українською мовою навчання? Скільки українських емігрантів прославили Америку і продовжуть збагачувати її своїм розумом, талантом і працьовитістю?

Відповідь пов’язуємо з першим поколінням емігрантів, тих, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ відважилися на морську подорож до невідомої Америки. Першопрохідниками стали вихідці із земель, що були у складі тодішньої Австро-Угорщини, де еміграція була масовим явищем. До початку Першої світової війни сюди еміґрувало близько 350–360 тисяч... Зійшовши з корабля, вони оселялися у штатах Пенсильванія, Нью-Йорк та Нью-Джерсі. Саме у ці штати вербували дешеву робочу силу для роботи на шахтах, фабриках, будівництві залізної дороги, в цегольні, тартаки, на вирубку лісу. Багато українських селян опинилися у фермерських штатах Массачусетс, Коннектикут, Вермонт, Вірджинія, Міннесота, Північна Дакота. На важко зароблені гроші, купували невеликі земельні угіддя і залишалися господарювати. Були і такі, що добиралися до Колорадо, Монтани у пошуках золота та срібла, інші поселялися в Каліфорнії, також осідали у Вісконсин, Ілінойсі, Огайо, Індіані. Кажуть, варто було Іванові знайти притулок та роботу, як через рік до нього переїздила уся родина – дружина, діти. Так народжувалася нова спільнота.


У 1884 році греко-католицький митрополит Сильвестр Сембратович, архієпископ Львівський, отримав листа: ” …Ми тут, Владико, зайшли самі, хоч незрячі. Але не зовсім ми ті самі, щов краю, бо до того щось нам бракує. Бракує нам Бога, котрого ми розуміли б, котрого лиш по-своєму могли б чтити. Тож просимо: дай нам з краю духовних, дай благословення на будову церков, хай на чужині маємо все, чим свята наша Русь”. У грудні того ж року перший місіонер греко-католиків о. І. Волянський прибув до Пенсильванії. Розуміючи, що після хліба для пастви важливо мати школу, о. І. Волянський докладає багато зусиль для духовного і національно-освітнього розвитку своїх парафіян. У першому газетному ввиданні “Америки” він писав: “І ми, Русини, хоч не давно осіли в Америці і не є дуже заможними, проте не хочемо бути останніми. Початок до нашої просвіти вже зроблений: маємо одну руську Церкву в Шенандуа, при ній організовано братство Св. Миколая, а також засновуємо школу і читальню”.

Так за ініціативи парохів місцевих церков почали відкриватися школи для дітей та курси для неграмотних серед дорослого населення. Після у Шенандуа, у 1894 році у Олифант, Пітсбург, Монт Кармел, Шамокін парафіяльні школи діяли у приміщенні церковної зали, а у Лайсенрінг та Магоной Ситі у 1896 р. збудували нові шкільні будинки. У той самий час шкільництво досягало штатів Мінесота, Нью-Джерзі, Конектикут, Нью-Йорк. Учителем був священик або дяк, якому назначалася оплата батьківським комітетом, який в свою чергу, старався забезпечити школу шкільним приладдям. Навчання було безкоштовним, тоді, як батьків зобов’язував шкільний податок - 40-50 центів на місяць. Були свої проблеми – бракувало кваліфікованих вчителів, шкільних програм та піручників. Часто доводилося всіляко переконувати батьків записувати дітей до своєї школи. У тих штатах, де українці розпочинали своє фермерське господарство українських шкіл не будували, більше того, багато дітей не відвідували публічних американських шкіл, працюючи поруч з батьками, допомагаючи в полі.

У 1894 році вже було 30 священиків, 26 закарпатців та 4 з Галичини, а в 1894-1897 роках ще шість галицьких священиків висвятилися для місійної праці у США. Митрополит Андрей Шептицький, як ніхто інший з його попередників, переймався долею емігрантів, заснував греко-католицьку єпархію в Сполучених Штатах, особисто опікувався дитячим будинком для сиріт у Філадельфії, двічі відвідував парафії, народжені на землях Північної і Південної Америки.



Чикаго засноване, як мультинаціональне місто з своєю особливою культурою. Від 1874 року розпочинали нове життя у новій країні вихідці з Закарпаття та Лемківщини. Одні знаходили свого святого в першій угро-руській церкві, збудованій наприкінці ХІХ століття за адресою 4300 S. Seeley St., інші у костелах. У червні 1903 року на півдні міста засновано першу греко-католицьку парафію, а через два роки збудовано свою, українську церкву святої Марії за адресою: 4949 S. Seeley Av., але відомостей про школу не знайдено. Сліди на духовно-просвітницькій ниві знаходимо у новоствореній у 1905 році греко-католицькій парафії св. Миколая, у дільності священика Миколи Струтинського, якого у 1906 році призначено сюди парохом. Того ж року, разом з лікарем Володимиром Сіменовичем та адвокатом Стефаном Яновичем, емігрантами, що першими здобули в Америці професійну освіту, засновано братство святого Миколая. Це був перший відділ Українського Народного Союзу в Чікаго (106 відділ УНС) із яким почалося культурно-просвітницьке життя громади.



Піонери парафії св. о. Миколая у 1907 р. відкрили “Рідну Школу”. Добродійка Емілія Струтинська стала першою вчителькою, маючи 10 учнів. Через 10 років, 1917 р. – вона стає головою та засновницею товариства “Об’єднання українських жінок Америки”, вчителює на курсах української та англійської мови для нових емігрантів. Паралельно від 1917 року діяла перша парафіяльна вечірня школа св. о. Миколая, яку відкрив учитель і дирегент Василь Коцюбинський. В авдиторії під церквою навчали української мови, історії, літератури, географії України та катехизму. У 1922 році школу очолило нове керівництво: директор Дмитро Атаманець з помічниками – др. Семеном Кочієм, П. Гудзеєм та С. Мусійчуком. Щоденно діти відвідували американську публічну школу, а увечері – українську вечірню школу, де отримували додаткові знання, яких, як вважали батьки, не давала американська школа. Понад 300 випускників отримали сертифікати і атестати про закінчення цієї школи. « Це молодь, що тримається своєї Церкви, чує свою Службу Божу, свою рідну мову і свою пісню в Церкві, школі і на своїх братських зборах, переймається своїм національним духом і почуттям обов'язку щодо своєї Церкви, Віри і народності» - повідомляла чикагська газета «Січ» у 1925 р., вітаючи прибуття сестер чину св. Василія, які свою місійну працю розпочали у США в 1911 році. Вони продовжували навчати дітей у вечірній школі. Єпископ Костянтин Богачевський благословив церкву св.о. Миколая під опіку ордену чину Василя Великого. Це був важливий крок порятунку самої церкви від банкрутства, а також громади від асиміляції.


У листопаді 1931 року парафія відсвяткувала своє 25-и ліття.

Згідно статистики, у Чикаго в 1932 році проживала 41 000 українців. 57% не брали участі в організованому громадському житті. Державники, українські комуністи, гетьманці та націоналісти вели між собою міжпартійні розбори, розсварювалися, творили нові товариства, яких лише у Чикаго та Іллінойсі нараховувалося 113 одиниць на той час.




Коли ж мова іде за парафію св. о. Миколая, то найбільш свідомі свого походження парафіяни підтримали думку отців-василіян побудувати щоденну українську католицьку школу. Місіонери о. Трух, ЧСВВ, о. Марків, ЧСВВ, о. Станканинець, ЧСВВ, о. Журавецький, ЧСВВ, особисто відвідували українські родини, переконували батьків записувати дітей до нової школи. Шкільний комітет, очолюваний др. С. Кочієм, звернувся до громади із закликом:” Дорогі Браття Українці! Вас взиває Україна, пригадує Вам Ваш обов’язок. Не дайте вашим дітям пропасти для української справи, але записуйте їх до Рідної Школи св. о. Николая. Дитина Рідної Школи знає, що вона походить з українського народу, хоч живе на чужині. однак має помагати своєму Українському Народові”. Тут же зазначалося, що на 500 родин, лише одна дитина ходить до парохіяльної школи. Три роки тривали перемовини та збірка коштів, щоб восени 1935 року розпочалося будівництво української католицької школи. Архітектурний проект створив і особисто працював над зведенням мурів о. Филип Ру з Канади. Відкриття відбулося 26 жовтня 1936 року. Директор сестра М. Єроніма, ЧССВ, учителі – с. М. Магдалина, с. М. Євгенія, с. М. Анзельма посадили за парти в чотирьох класах 86 учнів. Проблеми з фінансування взяв на себе тодішній парох о. Амвросій Сенишин, ЧССВ (згодом митрополит в США). Йому по праву належиться титул батька школи. Будівельний Фонд очолив відомий громадський діяч Іван Дужанський, народжений у Сколе, емігрував до Америки в 1900 р.. Президент молочної фірми Pure Farm Dairy, Іван Дужанський, дентист Семен Кочій та невелика група парафіян поступово втілювали свою мрію розбудови свідомої свого походження Америки.

У 1939 році у школі навчалося 122 учнів у 8 класах, а у 1940 році відбувся перший випуск , народжених в 1926 році українців у Чикаго. Наполеглива праця священиків-василіян та сестер-василиянок залишила слід у душі кожного вихованця. У шкільній пропам’ятній книзі слова подяки. “Ми навіть не знаємо, як дякувати нашим добрим Сестрам за їх працю та усе, що вони зробили для нас. Ми знаємо, як нелегко їм було. Навіть тоді, коли вони наказували нас за нашу непослушність, ми поважали їх, бо знали, що наша поведінка була незадовільною. Вони робили усе, щоб навчити нас бути добрими християнами, дотримуватися відповідних правил у суспільстві. Сестри проводили з нами пікнік, різні ігри. Дякуємо сестрам школи св. Миколая за вашу посвяту,” – написав Петро Боднарчук.



На той час школа отримала акредитацію від міського та католицького відділу освіти та була визнаною як одна із кращих католицьких шкіл Чикаго, побудованою емігрантами. Свідоцтва про закінчення школи вручав невтомний організатор шкільництва в США митрополит Костянтин Богачевський. Чи міг тоді митрополит уявити собі, що вдруге прибуде до цієї школи 2 травня 1954 р, щоб поблагословити громаду на будівництво нової школи на додаткових тисячу учнівських місць. Будівництво обійшлося у суму $ 506,746. Нова хвиля емігрантів із таборів для переміщених осіб, з огляду на високу національну свідомість, прагнули, щоб їхні діти, пристосовуючись до життя в американському середовищі, не забували української мови, зберігали власну національну самобутність. Кількість учнів зростала з кодним днем: 1949 р. – 334 учні, 1953 – 557 учнів, у 1960-61 н/році за шкільні парти сіли 1150 учнів у новозбудованій школі. На 1960 рік у США нараховувалося 29 українських католицьких шкіл, святомиколаївська у Чикаго була найбільшою. Кажуть, якщо учитель поспішає до дітей, радіє кожній зустрічі з ними, тоді й діти поспішатимуть у школу .


“У чужому морі ваші батьки і ви були островом утраченої батьківщини, справжньої України,”- так зверталася до учнів учитель школи св. о. Миколая Марія Овчаренко. Вона мріяла про те, щоб діти емігрантів виросли допитливими людьми, а щоб у юному серці запалав вогник жадоби пізнання, написала книжку “Золоті ворота”.

О.-ігумен В. Ґавліч, ЧССВ, очолив будівельний комітет у 50-их із вірою, що “українська католицька парохіяльна школа мусить давати дітям те, чого публічні американські школи, ні навіть американські католицькі школи не можуть дати, а тим додатковим і суттєвим для нас є знання рідної мови та католицького обряду”.

Головну роль у вихованні дитини відіграють батьки, а їх участь у житті школи має велике значення. Подиву гідна розповідь Іванни Ґорчинської, залишеної на спогад у ювілейній книзі святкування 50-и ліття школи у 1986 році. Співпраця із школою тривала від 1958 го до 1969 року, під час навчання синів за її словами ”... в освітній фортеці,що давала основи виховання і науки. Бажаю проводові парафії і школи, щоб ще довгі – довгі роки брами нашої школи були відкриті, щоб усі ті, які повинні мати до неї відношення, таки старалися їй допомагати, з нею співпрацювати й, поборюючи невигоди й труди, все-таки записували до неї своїх дітей.”- (автор МК мала честь особисто знати і спілкуватися з п. І.Ґорчинсько.)

У ті ж роки відкривалися школи українознавства. Про перші кроки школи, заснованої при катедрі св. Володимира у 1949 р., О. Коновал зазначав: "На початку школа мала 9-ро дітей, згодом 12...Школа не мала жодного бюджету. Перші книжечки, крейду, тощо купував сам учитель."


Школу українознавства при катедрі св. Миколая у Чикаго заснувало "Товариство опіки над молоддю", яке восени 1950 р. організувало для українських дітей "Клуб молоді", що став місцем зустрічей та розваг. Однак, старше покоління бажало, щоб їх діти не тільки могли спілкуватися із своїми ровесниками на рідній мові, але й вивчали українську мову, історію, культуру та виховувались в українському дусі. За ініціативою батьків була організована школа українознавства, в якій спочатку навчалося 13 дітей. Восени 1951 р. товариство вчителів "Учительська Громада" організувала курси українознавства при парафіяльній школі св. о. Миколая, директором якої був професор О. Левицький. Отець парох ігумен В. Ґавліч, ЧССВ надав курсам безплатне приміщення (три зали кожної суботи) та подбав про шкільні підручники. Вчителі за прочитані лекції одержували винагороду. Завдяки цій шляхетній допомозі у 1952 р. у школі українознавства в Чикаго навчалося вже 170 українських дітей (з досліджень Г.Саранчі). Спільнотою керувала думка самозбереження.

Швидко плине час, змінюються пори року, залишається вивчати складну науку життя на еміграції та прислухатися до порад тих, хто творив цей світ із школами, музеями, церквами. Якщо у 30-х роках XX ст. 80% українців у США були робітниками, то у 1965 р. налічувалося 1,2 тис. українських лікарів, 250 професорів університетів та коледжів, 700 інженерів, 2 тис. шкільних вчителів, 150 адвокатів. Серед них ті, хто навчалися в школі св. о. Миколая. Нове покоління пише свій літопис школи та української Америки. Варто зазначити, що завдяки освітнього рівня українських емігрантів, значно зросла кількість інтелігенції та службовців в українській діаспорі, також Америка поповнилася розумними, активними і талановитими громадянами.


Святому Миколаю - славу і дари, батькам – шану та любов, учителям повагу й розуміння, спонсорам, меценатам – многая літа, школі – життя! Такими привітаннями по-вінця був наповнений бенкет з нагоди святкування 80-и ліття катедральної школи св. Миколая у Чикаго, який відбувся 25 лютого 2017 року. Отож уся шкільна святомиколаївська спільнота зійшлася разом. Фотоапарат випускника школи Генрі Фаярдо документував неповторні миті з події, яка вписується в історію українців м. Чикаго.” Ми гордимося, що упродовж 80-и років наша громада, наші інституції доклали максимум старань, щоби цей день настав. Ми хочемо подякувати кожному зокрема, за підтримку у найважчі часи. Я впевнена, що наша школа, поставлена ще три роки тому перед викликом буття, зуміла заручитися вашою найкращою інвестицією в освіту і у майбутнє!” –сказала у своєму виступі голова ради директорів Ірина Ткачук. Справді, невпізнанною зробили школу як роки, так і люди, які присвятили себе альма-матері - одні навчали, інші навчались.

Шануймо свій рід і примножуймо успіхи української спільноти в Америці, країні емігрантів.

Фото з архіву Українського Національного Музею та з сторінки фейсбуку St. Nicholas Cathedral School 2200 W. Rice St Chicago IL 60622

655 views0 comments
 

Subscribe Form

©2020 by UkrainianAmerica. Proudly created with Wix.com