Сплітає ніч вінок ідилій з сніжистого грона Різдва. Прощальне зітхання старому рокові зависає на схресті гомінких вулиць, ялинкові фрески виблискують сподіванням, що дідуган з 20-ого не почує,не повернеться, а молодий 21 ий, зарум’янений січнем, всміхнеться живим світлом надії, примістивши на довгій, дубовій лавці кошик з бундзиками. Посівальники прийдуть за ними зраненька, до хати пустимо погрітися, дарма, що понаносять снігу, зате розколядують тишу...
І ось, темно-синє рядно зимового світанку одним краєм торкається землі, де старий новий рік вже за порогом...припадаєш до холодного вікна, крізь мереживо туги бачиш білий город і білу стежку...заскрипіла хвіртка, замиготіла тінь...з-за грубки виліз теплий кіт, полохливо скочив на розкинену теплу постелю...
Гуп-гуп!!! Гей відчиніть там! Чи пеклисти бундзики, чи із білої муки? Гей відчиніть там!!!
З маленької долоньки до сіней засівається щастя, з великої - до мішка посівальника щедро кладуться бундзики (пампухи). На загату видрапується білий день далекого дитинства ... і так само як колись, в люстерку шиби пливуть білі сани і форкає кінь, розбиваючи копитом замерзлу дорогу, ялинка заплющила зелені вії, під довгим, дубовим столом вмивається лапками кіт. Св. Василь розхитує дзвони! З новим, старим роком, шановне товариство!
(МК, Чикаго, з особистих спогадів, 2018)